Історія коледжу

Історія училищаІсторія училища,  нашого навчального закладу, як й історія життя кожної людини, по-своєму непроста й цікава. Вона бере початок з 1935 року, коли у Харкові була відкрита школа політосвіти. В ті роки в Радянському Союзі здійснювалася так звана культурна революція, виконанню завдань якої держава приділяла велику увагу. Перед навчальними закладами такого типу, як школа політичної освіти, ставилися завдання готувати районних інспекторів політосвіти, директорів Будинків і Палаців культури, методистів і масовиків клубної роботи, бібліотечних працівників.

Харківська школа політосвіти розпочала свою роботу 1 жовтня 1935 року в приміщенні Харківського бібліотечного інституту за адресою Бурсацький спуск, 4. Контингент слухачів складав 300 осіб, які почали навчання на двох відділах: організаційно-масового та бібліотечного. Набір проводився на базі семирічної школи з трирічним терміном навчання. До школи вступали й особи з певним досвідом роботи в закладах культури. При зарахуванні їм надавалася перевага. Школа мала гуртожиток, який розміщувався в двох приміщеннях барачного типу, але забезпечити місцями всіх учнів не було можливості, і частина учнів мешкала на приватних квартирах. У школі навчалися слухачі майже з усіх областей України, та переважна більшість випускників направлялася на навчання з Донбасу. Значний прошарок робітничої і шахтарської молоді сприяв створенню серед слухачів атмосфери серйозного, вдумливого ставлення до навчання, відповідальності. У 1936-1937 навчальному році контингент школи політосвіти поповнився за рахунок приєднання ліквідованого Харківського технікуму журналістики.

Харківська школа політосвіти проіснувала 6 років (1935-1941 рр) і за цей час підготувала понад 600 культосвітніх працівників, які поїхали на роботу в клуби і бібліотеки, щоб на місцях творити нову соціалістичну культуру, соціалістичний спосіб життя. За роки свого існування цей навчальний заклад встиг здобути визнання і стати методичним центром навчальної роботи, бо працювали в ній досвідчені, висококваліфіковані викладачі. Варто сказати, що у 1940 році викладач клубної справи Колісник І.Г. видав підручник «Організація і методика клубної роботи на селі», який став на десятки років настільною книгою для працівників культури. Викладачі і слухачі школи проводили значну громадсько-корисну роботу. Так, за дорученням ЦК КП України група слухачів в кількості 30 осіб на чолі з директором 3 місяці здійснювала культурне обслуговування шахти Центральна «Ірміно», на якій працювали ініціатори стаханівського руху. У школі вирувало громадсько-політичне життя, заохочувалися фізкультура і спорт, активно діяли колективи художньої самодіяльності. Був свій хор, струнний оркестр, драматична, образотворча та літературна студії. Щотижня відбувалися вечори різного типу, які потім аналізувалися на засіданнях комітету комсомольської організації, педагогічної ради, оскільки ці заходи розглядалися як засіб навчальної практики. Як передовий навчальний заклад, колектив викладачів і студентів школи політосвіти неодноразово відзначався наказами Наркомату освіту УРСР.

Радянські війська звільнили Харків від німецьких фашистів у 1943 році. Довоєнну школу політосвіти було реорганізовано в культурно-освітній технікум, який розпочав свою роботу лише 2 жовтня 1944 року, оскільки за роки війни місто зазнало величезних руйнувань і цей навчальний заклад просто ніде було розмістити. Великими зусиллями створювалася і його матеріальна база. Незважаючи на те, що війна ще продовжувалася, що народне господарство України зазнало страшенного розорення, радянська держава у важкому 1945 році асигнувала на утримання технікуму 606700 тисяч карбованців, що створило умови для функціонування нового навчального закладу.

З 1947 року технікум розмістився в приміщенні Харківського бібліотечного інституту, працюючи в досить складних умовах: у другу зміну – до 22-ої години. Поступово зміцнювалася матеріальна база навчального закладу, збільшувався контингент учнів. До викладацької роботи були залучені висококваліфіковані спеціалісти. За 10 років роботи в Харкові технікум підготував 1300 організаторів-методистів клубної роботи, бібліотекарів масових бібліотек. Разом з тим визначилися проблеми навчального процесу: оскільки вивчення музичних інструментів проводилося факультативно, більшість випускників не встигала оволодіти музичним інструментом, а тому на місцях роботи відчувала значні складності, працюючи з гуртками художньої самодіяльності. Враховуючи непрості умови діяльності культурно-освітнього технікуму, проблеми навчального процесу, віддаленість від умов роботи сільських клубів і бібліотек, уряд Радянської України (постанова Ради Міністрів УРСР від 16 вересня 1955 року за №1179) прийняв рішення перевести цей технікум до Гадяча, перейменувавши його в Гадяцький технікум підготовки культосвітніх працівників за двома напрямками: клубна та бібліотечна справа.

У жовтні 1955 року на залізничну станцію „Гадяч” прибув спецешелон із двох залізничних вагонів, а в них – 360 учнів, 2 викладачі. До речі, серед прибулих учнів були добре відомі у Гадячі люди: це Заслужений працівник культури України Микола Бєсєда, колишній директор Сватківського СБК, та викладач з класу баяна, колишній заступник директора з навчальної роботи, депутат міськради п’ятьох скликань Олексій Клочан.

З матеріальної бази до Гадяча було привезено: 16 баянів, комплект духового оркестру, 1 піаніно, 1 кіноапарат, 3 фотоапарати, 500 екземплярів бібліотечного фонду. Технікум розмістився в приміщенні педагогічного училища, що на той час було переведене до м.Кременчука. Так розпочалася історія фактично нового навчального закладу – Гадяцького технікуму підготовки культурно-освітніх працівників. Його директором був призначений фронтовик, випускник історичного факультету Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, педагог за покликанням Кость Іванович Черевик.

3 листопада 1955 року Гадяцька районна газета «Будівник соціалізму» так відгукнулася на появу нового навчального закладу: «Розпочав роботу технікум підготовки культосвітніх працівників. Він готує методистів-організаторів клубної роботи, працівників бібліотек».

Це не було просте переміщення навчального закладу з одного міста в інше. Переведення технікуму з Харкова до Гадяча держава забезпечила значною фінансовою підтримкою. За вищеназваною постановою Ради Міністрів УРСР, технікуму було відпущено 170 тисяч карбованців для придбання обладнання, музичних інструментів, господарського інвентаря. Технікум одержав двоповерховий навчальний корпус площею 1900 м2з 10 класними кімнатами, актовим і спортивним залами, 11 службовими кімнатами. У трьох приміщеннях гуртожитку було поселено 100 учнів, 12 викладачів технікуму одержали квартири. У 1955-1956 роках технікум придбав 19 нових баянів, комплекти домрового і духового оркестрів, всього ж навчального обладнання та інвентаря на суму 190 тисяч карбованців. Учні навчалися в одну зміну, були створені умови для проведення індивідуальних занять з музики, різноманітної позаурочної роботи. Та зрозуміло, що в перші роки діяльності нового навчального закладу мали місце й серйозні труднощі. З Харкова до Гадяча погодилися переїхати лише окремі викладачі – отже, не вистачало педагогічних кадрів. Бракувало музичних інструментів, меблів тощо. Але життя в технікумі вирувало, оскільки ні серед учнів, ні серед викладачів не було людей, байдужих до своєї справи: перші дуже хотіли вчитися, другі – із задоволенням вчили. Варто сказати, що в 1958 році в технікумі працювало 15 гуртків художньої самодіяльності.

Подальші умови розвитку культури в країні продиктували необхідність змін в організації навчально-виховного процесу такого навчального закладу. До 1960 року випускники клубного відділу одержували кваліфікацію організатора-методиста клубної роботи, але бурхливий розвиток художньої самодіяльності трудящих країни вимагав фахівців, які б були не лише організаторами клубної масової роботи, а й безпосередніми керівниками гуртків художньої самодіяльності. Отже, клубному керівникові потрібна була ще й конкретна спеціальність баяніста-акомпаніатора, режисера масових заходів, диригента хору чи оркестру, керівника танцювального колективу. Щоб підняти рівень підготовки клубних працівників до зрослих вимог життя, у 1960-1961 навчальному році в технікумах підготовки культурно-освітніх працівників були введені нові навчальні плани, які передбачали глибоке вивчення учнями спеціальних мистецьких дисциплін, опанування грою на музичних інструментах. У зв’язку з цим, за постановою Міністерства культури УРСР, з весни 1961 року Гадяцький технікум підготовки культурно-освітніх працівників було перейменовано в Гадяцьке культурно-освітнє училище, а випускники клубного відділу почали опановувати не лише кваліфікацію організатора клубної роботи, як це було раніше, а й кваліфікацію керівника хору, оркестру чи ансамблю, танцювального колективу, режисера театрального колективу. Для забезпечення підготовки фахівців такого рівня постійно нарощувалася матеріально-технічна база училища. Про це свідчать такі дані:

Було

1955 рік

1967 рік

баянів

16

70

фортепіано

1

20

духових оркестрів (комплектів)

1

3

струнних оркестрів (комплектів)

0

4

фотоапаратів

3

15

кіноапаратів

1

2

радіовузол

0

1

телевізор

0

1

 

Значно змінився кількісний і якісний склад викладачів. В училищі працювали спеціалісти з вищою педагогічною, музичною освітою чи з дипломами інституту культури. Значна частина викладачів отримувала вищу освіту заочно. Багато з них своїм педагогічним і мистецьким талантом вписали свою неповторну сторінку в історію училища. Серед тих, хто не побоявся переїхати з Харкова до Гадяча, – подружжя Віктора і Анатолії Чернових, Валентина й Анастасії Мальчинських. Це поет Петро Зуб (старше покоління пам’ятає популярність його пісні „Прийшов вечір поміж трав”); композитор Пантелеймон Маліненко – автор незабутнього, написаного в стінах нашого училища „Полтавського вальсу”, мелодія якого кілька десятиліть була музичною заставкою Полтавського обласного радіо; композитор Микола Донець, автор широко співаних тоді пісень «Засівна», «Комуністичній партії хвала»; прекрасні вокалістки Лідія Москаленко, Лідія Сидоренко; фахівець бібліотечної справи, чуйна, толерантна людина, завідувач навчальної частини училища Степан Коломієць та ін. Книга наказів по училищу зберегла запис про відрядження викладачів училища П.Зуба і П.Маліненка до Києва на кіностудію ім. О.Довженка для запису кіножурналу про їх творчість. Відома в Полтавській області та за її межами творчість викладача засобів наочної агітації самодіяльного художника Михайла Позивайла.

Художні колективи училища постійно виступали з концертами в місті та селах району.

Учні регулярно допомагали сільським клубам і бібліотекам в організації масової роботи серед трудящих. Лише за 1964-1965 навчальний роки художні колективи училища провели для них 48 вечорів і концертів. З їх допомогою проводяться змістовні тематичні вечори, читацькі конференції, бібліографічні огляди, вистави. Саме за допомоги студентів і викладачів училища та сумлінної роботи керівників на місцях Будинок культури с.Красна Лука виборов право називатися клубом відмінної роботи, а сільська бібліотека с.Краснознаменка завоювала звання бібліотеки відмінної роботи. Викладачі училища постійно надавали шефську допомогу в організації колективів художньої самодіяльності багатьох установ і організацій міста та господарств Гадяцького району. Випускники училища успішно працюють в закладах культури області. «У бібліотеках, клубах і РБК можна зустріти випускників Гадяцького культосвітнього училища. З молодіжним завзяттям, з негаснучим комсомольським вогником в серцях юнаки і дівчата трудяться на культурному фронті, докладають всіх зусиль, щоб зробити більш цікавим, змістовним і багатим відпочинок невтомного трудівника», – так відгукнувся про наших випускників у листі до Гадяцької районної газети «Будівник комунізму» інструктор Кременчуцького РК ЛКСМУ О.Плахотнік в лютому 1965 року.

У 1965 році минуло 10 років з часу заснування Гадяцького культурно-освітнього училища. Колектив вже мав чим пишатися. Це були роки плідної творчої праці, докорінної перебудови всього навчально-виховного процесу у відповідності до зростаючих вимог суспільства. Та, зрозуміло, що були і труднощі: все ще гостро стояла проблема кваліфікованих педагогічних кадрів з вищою освітою, відсутність підручників зі спеціальних дисциплін, уже не вистачало навчальних приміщень, не було гуртожитку.

У вересні 1969 року Радянська Україна широко відзначила 200-річний ювілей фундатора української національної літератури Івана Петровича Котляревського. Задовольняючи клопотання колективу училища, уряд республіки на відзначення ювілею та з метою увічнення пам’яті великого земляка присвоїв ім’я І.П.Котляревського Гадяцькому культурно-освітньому училищу. Колектив навчального закладу завжди пишався і пишається цим, оскільки в училищі постійно утверджувалося рідне слово, традиції рідної культури. З того часу зародилася традиція посвячувати першокурсників в котляревці.

Естафету першого покоління викладачів перейняли наступники, а серед них: один з перших на Полтавщині Заслужений працівник культури України Іван Тендітник, Володимир Бабак, Микола Шкурпела, Борис та Світлана Лазоренки, Сергій Амелін, Ніна і Володимир Назаренки, Анатолій і Людмила Федії, Михайло Ніконенко, Сергій Литовченко, Раїса Кузьменко, Іван Сердюк і багато інших. Творче життя в училищі вирувало. На всю Україну були відомітакі художні колективи, як академічний хор під керівництвом І.Тендітника, оркестр народних інструментів під керівництвом В.Бабака, духовий оркестр під керівництвом В.Полякова, театральний колектив із званням народного при Гадяцькому РБК під керівництвом Н.Назаренко. Багато років при Краснолуцькому Будинку культури плідно працював народний університет культури, створений з ініціативи та під безпосереднім керівництвом І.Сердюка. Традиційними були творчі звіти викладачів перед колективом училища. Все це сприяло тому, що в стінах нашого навчального закладу сформувалося багато талановитих митців, працівників культурно-освітніх закладів, чимало з яких відзначені урядовими нагородами і почесними званнями. При кожній нагоді ми з гордістю говоримо, що ці люди – наші випускники.

У листопаді 1970 року, у зв’язку з виходом на пенсію К.І.Черевика, директором училища був призначений Микола Борисович Стригун, учасник Великої Вітчизняної війни, який до цього працював завідувачем відділом культури Семенівського району Полтавської області і мав великий досвід культосвітньої роботи. За роки його керівництва (1970-1984 рр) в училищі значно поліпшилася матеріально-технічна база. Особлива увага зверталася на забезпечення необхідними музичними інструментами. Лише у 1970 році їх було придбано на суму 7423 карбованців, у т.ч.:

Народних інструментів

1 компл.

Магнітофонів

3 шт.

Духових оркестрів

4 компл.

Грамплатівок

207 шт.

Баянів

76 шт.

Радіовузол

1 шт.

Фортепіано

27 шт.

Радіопідсилювач

1 шт.

Радіол

2 шт.

 

Постійно поліпшувалися умови для здійснення навчально-виховного процесу: у 1974 році було добудовано двоповерховий навчальний корпус: 17 класів для індивідуальних занять, актовий зал на 250 місць, фойє. У цьому ж році в користування училищу були передані всі приміщення першого поверху головного корпусу. У 1978 р. приміщення училища обладнано водяним опаленням, у 1982 р. – побудована їдальня на 60 місць.

В області гостро не вистачало фахівців-хореографів, а тому з ініціативи викладачів та за підтримки директора в училищі на клубному відділі вперше на Полтавщині була відкрита хореографічна спеціалізація (1972 р.).

Такі події країни суспільно-політичного масштабу, як відзначення сторіччя від дня народження В.І.Леніна (1972 р.), 30-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні (1975 р.) та 60-річчя ВЛКСМ та ЛКСМ України (1978 р.) сприяли значній активізації творчої та суспільно-політичної роботи викладачів і учнів. Створені у 1974 -1975 навчальному році 2 концертні бригади дали 26 виїзних концертів для хліборобів 4-х районів Полтавської області. Клуб цікавих зустрічей підготував і провів зустріч з учасником звільнення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників казахським письменником Монаном Джумагуловим та головою Полтавського відділення спілки письменників України Олександром Чучею.

Члени клубу інтернаціональної дружби вели переписку та обмінювалися сувенірами з екіпажем теплоходу «І.П.Котляревський» Далекосхідного пароплавства м.Владивостока. Під час літніх канікул на будівельних майданчиках області в м.Елісті Калмицької АРСР працював студентський будівельний загін училища «Лтава-75». За виробничими показниками будівельний загін училища зайняв перше місце серед студентських загонів області, а командир загону Галина Ходосова – удостоєна права від імені будівельних загонів всієї республіки вручити рапорт першому секретарю ЦК КПУ України Щербицькому В.Г. У вересні 1975 року в училищі відбувся вечір вшанування «Лтави-75», під час якого на вічне зберігання їй був вручений Червоний вимпел обкому КП України.

Учнями училища було здійснено багато екскурсій до міст Київ, Ленінград, Москва, проведено багато зустрічей з ветеранами війни і праці. Особливо пам’ятною стала зустріч з народним самодіяльним хором Кременчуцького автозаводу під керівництвом випускника училища Л.Ф.Оченаша.

Шефська робота колективу училища залишалася невід’ємною складовою частиною навчального процесу, одним із методів закріплення теоретичних знань учнів на практиці. Особливо вона активізувалася в період підготовки до огляду творчих досягнень сільської художньої самодіяльності, присвяченого 350-річчю возз’єднання України з Росією. Викладачі і учні в той період були частими гостями в колективах установ, організацій, колгоспів, шкіл, закладів культури, надаючи методичну допомогу, проводячи лекції, бесіди, концерти, тематичні вечори.

Значна увага приділялася спортивно-масовій роботі. В училищі працювало 8 спортивних секцій. Збірні команди постійно виборювали призові місця на районних і обласних спортивних змаганнях.

Дирекція постійно дбала про поліпшення якості викладацького складу та його педагогізації. За роки керівництва М.Б.Стригуна до училища прибуло на викладацьку роботу 30 випускників вузів України. У ті роки студенти інститутів культури не вивчали дисципліну «Методика викладання», а тому під керівництвом заступника директора з навчальної роботи О.М.Клочана для молодих викладачів фахових дисциплін працювала школа педагогічної майстерності, на засідання якої запрошувалися досвідчені фахівці з Полтавського педагогічного інституту. Очолювана Клочаном О.М. методична рада велику увагу приділяла поліпшенню методики викладання дисциплін навчального плану. Для закріплення педагогічних кадрів з клопотання дирекції училища міська влада виділила для одиноких викладачів 3 кімнати в благоустроєному гуртожитку, 2 сім’ї викладачів отримали окремі облаштовані квартири.

З метою прищеплення майбутнім спеціалістам професійних навичок організатора, пропагандиста, вихователя в училищі була запроваджена суспільно-політична практика. Всю роботу з координації суспільно-політичної практики здійснював завідуючий денним відділенням О.М.Костогриз. Пам’ятною подією в історії училища став фестиваль художньої самодіяльності всіх учнівських груп, проведений в рамках І туру Всесоюзного фестивалю-огляду самодіяльної художньої творчості (1983р.). В училищному фестивалі взяло участь 380 учнів. Заключний концерт переможців фестивалю-огляду з великим успіхом пройшов у районному Будинку культури.

У липні 1984 року, після виходу М.Б.Стригуна на пенсію, навчальний заклад очолив Микола Михайлович Плутенко, випускник, викладач нашого училища, який до цього набув великого досвіду організаторської і культурно-масової роботи в комсомольських і партійних органах.

Він також дуже багато зробив для розвитку навчального закладу. На цей час в училищі навчалося 470 учнів на денному відділенні і 376 – на заочному. У зв’язку з таким великим контингентом у 1990-1991 навчальному році в училищі була введена посада заступника директора з виховної роботи. Ним став викладач з класу баяна О.М.Костогриз, який до цього в різні роки очолював комсомольську організацію училища і мав досвід педагогічної й організаторської роботи. У 1984 році матеріальна база училища поповнилася приміщенням для книгосховища бібліотеки, читального залу та 5 навчальних аудиторій.

У 1985 році училище відзначило своєрідний рубіж, а саме – 30 років навчальної діяльності в Гадячі. З нагоди цієї події з’їхалися десятки випускників різних років. Їх зустріч вилилася в зацікавлену, змістовну розмову про роль працівника культури в суспільстві.

За невтомного клопотання М.М.Плутенка у 1989 році було збудоване типове приміщення гуртожитку на 410 місць з 37 малосімейними квартирами для викладачів, чим повністю була розв’язана проблема забезпечення житлом студентів і викладачів. Учні отримали не тільки облаштовані кімнати, а й відеозал, кімнату самопідготовки, тренажерний зал, медпункт, перукарню, студентське кафе. Директор підтримав ініціативу викладача декоративно-прикладного мистецтва Кисіля Г.О. про відкриття в училищі нової спеціальності «Декоративно-ужиткове мистецтво» і всіляко сприяв втіленню її в життя. За вагомий внесок у розвиток культури міста, району, області Плутенко М.М. був удостоєний високого звання «Заслужений працівник культури України».

Колектив викладачів і студентів одним з перших в області став приділяти значну увагу впровадженню в життя радянських свят і обрядів. І хоч в умовах панівної атеїстичної ідеології в нових обрядах пропускалися релігійні моменти, народна національна основа в них зберігалася. Адже сучасний обряд, створений без урахування традиційних національних звичаїв і особливостей, навряд чи може становити собою художню цінність. Викладачами режисури і клубної справи були підготовлені сценарії обрядів «Весілля», «Народження дитини», «Похорон», «Проводи до лав Радянської Армії», «Вручення паспорта», «Щедрування». Традиційним серед студентських груп став конкурс щедрівок, переможці якого отримували право на привітання трудових колективів міста і району з новорічними святами. Республіканська комісія позитивно оцінила проведений в училищі вечір «Звучить українська обрядова пісня». Для учасників Республіканського семінару викладачів дисципліни «Соціалістична обрядовість» культурно-освітніх училищ (1990 р.) викладачами і учнями Гадяцького училища в день Пасхи Христової було проведено свято малого села (хутір Київський), яке вилилося в свято вшанування української національної культури (викладач Пазенко Г.П.), та фольклорне свято «Червона калина» (викладач Мігда Т.А.), у програмі якого був показаний обряд зустрічі весни (записаний від мешканців передмістя Гадяча викладачем Лазоренко С.В.) та – вперше в Гадячі – велика виставка українського побуту. Знавцем українського фольклору, зокрема Полтавщини, прекрасним сценаристом, талановитим поетом зарекомендувала себе викладач народознавства В.В.Онопрієнко; учасники республіканського семінару із задоволенням брали участь в обряді «Посиденьки», сценарій якого створено нею.

У 1991 році в культурно-освітніх училищах України вводяться нові навчальні плани, і вони отримують статус училищ культури з двома спеціальностями: «Народна художня творчість» та «Бібліотечна справа». Такі нововведення, продиктовані суспільно-політичними змінами, поставили перед закладами культури нові завдання, а отже, і перед навчальними закладами, які готували фахівців для цієї галузі. Відбувся докорінний перегляд моделі фахівця, якого повинне було готувати училище культури: організатор культурно-дозвіллєвої діяльності, керівник художнього колективу (згідно спеціалізації) – так стали називатися кваліфікації випускника училища культури. Перед педагогічним колективом постало завдання створити програмове і методичне забезпечення навчально-виховного процесу. Велику організаційну роботу для вирішення цих завдань провів заступник директора з навчальної роботи Насменчук А.М. Досить сказати, що наше училище одним з перших пройшло нововведений процес акредитації та ліцензування на право здійснення навчальної діяльності.

Процес внесення значних змін до змісту більшості навчальних дисциплін не був простим. По-перше, навчальним планом вводився цілий ряд нових дисциплін, зміст яких був визначений лише тематично, а отже, треба було ці теми розробити детально. По-друге, майже всі дисципліни, а особливо фахові, потребували докорінного переосмислення, нового тлумачення. Особливо багато довелося попрацювати викладачам дисципліни, що донедавна звалась «Клубознавство»: адже тепер її головним змістом стала не культурно-освітня робота, а організація й здійснення культурно-дозвіллєвої діяльності трудящих. Відчутно змінився і напрям діяльності викладачів режисерських дисциплін: якщо до цього вони готували керівників самодіяльних театральних колективів, пізніше організаторів культурно-освітньої роботи, то тепер – повинні були навчати студентів режисури народних свят і обрядів та масових заходів.

Високий творчий потенціал викладачів Гадяцького училища культури дозволив досить швидко опанувати нові завдання. Почалися активні пошуки нових форм масової роботи. Так, викладач режисерських дисциплін Пазенко Г.П. стала ініціатором проведення районного літературно-фольклорного свята «Дивоцвіт Лесиного Гаю» (сценарій цього свята створила викладач культурно-освітньої роботи Онопрієнко В.В.). З великим успіхом воно пройшло у Гадячі на лісовій галявині, де колись стояв літній будинок Лесі Українки, збудований для її відпочинку Оленою Пчілкою. До цього свята долучилися державна чоловіча капела бандуристів України, фольклорний колектив з Волині – батьківщини Лесі Українки та численні колективи художньої самодіяльності Гадяцького району. За пропозицією колективу училища, це свято набуло статусу обласного.

Дипломною роботою студентів-заочників режисерської спеціалізації стало фольклорне свято Зеленої неділі «Зав’ю вінки на всі святки» (викладач Пазенко Г.П.). У 1995 р. громадськість України широко відзначала ювілей М.П.Драгоманова. До Гадяча, на батьківщину нашого славетного земляка, приїхали письменники, громадські діячі з усієї України. Вони високо оцінили літературно-мистецьке свято «Син Гадяцької землі», підготовлене викладачами й студентами училища та працівниками Гадяцького РБК (режисерсько–сценарна група: Пазенко Г.П, Марульова Л.Ф., Петренко О.Й.). В училищі працювала музична вітальня. Її гостями стали лауреати республіканського конкурсу виконавців на народних інструментах викладачі училища Касьяненко І.В. та Чернов С.В., учасники чоловічого хору ім. Л.Ревуцького, викладач Шевченко Б.І.

З ініціативи викладача Рудої Л.М. одна з кімнат гуртожитку була обладнана як театральна вітальня, де також відбувалися цікаві зустрічі, літературні читання, камерні концерти.

Частими гостями в стінах училища були його випускники та кращі культармійці області. Серед них: неодноразові переможці обласного огляду – агіткультбригада Гадяцького РБК; працівники Великосорочинського СБК Миргородського району; учасники самодіяльного народного хору «Калина» Полтавського педагогічного інституту; студенти та викладачі Харківського інституту культури, викладачі та учні Полтавського музичного училища. Нерідко на училищній сцені виступали високопрофесійні колективи. Мистецькими подіями стали концерти народної артисти УРСР Раїси Кириченко, ансамблю старовинної музики (м.Ленінград), ансамблю саксофоністів (м.Москва). З великим інтересом студенти переглянули персональну виставку Заслуженого діяча мистецтв УРСР, викладача Київського художнього інституту, нашої землячки з с.Красна Лука В.І.Баринової-Кулеби.

У 1993 році в училищі працює 139 викладачів і навчається 494 студенти денної та заочної форми навчання. У цьому ж році вперше на Полтавщині в училищі відкрита мистецька спеціальність „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”, а згодом – мистецька спеціальність «Хореографія».

1994 рік був особливим в історії училища. На честь 225-річниці від дня народження І.П.Котляревського він був оголошений роком Котляревського. В училищі протягом року відбулася низка масових заходів, які увінчало велике театралізоване світо «Будеш, батьку, панувати» (викл. Назаренко Н.О.). Крім цього, у 1994 році училище успішно пройшло державну атестацію і отримало статус вищого навчального закладу І рівня акредитації. Розпочато будівництво навчального корпусу для занять студентів хореографічної спеціалізації, в якому передбачені 4 танцзали, душові і роздягальні кімнати, аудиторії для теоретичних занять.

Якість підготовки фахівців, а особливо її практична складова, – постійно знаходиться в центрі уваги педагогічного колективу. З ініціативи заступника директора з навчальної роботи Насменчука А.М. у 1995 році при училищі була відкрита як база практики для студентів дитяча студія естетичного виховання з відділеннями: „Хореографія”, „Театральне мистецтво”, „Образотворче мистецтво”, „Вокально-пісенне мистецтво”. Перший рік в ній навчалося всього 30 діток. Та завдяки сумлінній праці викладачів ця студія поступово стала не лише базою практики, а й справжнім центром духовного розвитку дітей. Сьогодні на 4 відділеннях студії щороку більше 200 дітей міста і району прилучаються до мистецтва, до краси: краси слова, музики, рухів, образотворчого мистецтва.

У жовтні 1995 року за домовленістю з обласним управлінням народної освіти в училищі відкриваються додаткові кваліфікації: „Вчитель музики і співів”, „Вчитель народознавства”, „Викладач дисциплін народної художньої творчості”, „Секретар-референт”. Це значно розширило можливості працевлаштування випускників училища. Цей крок дирекції училища був зумовлений процесами суспільно-політичного та економічного життя країни. Вже насувалася економічна криза, а з нею – руйнівні процеси в галузі культури: скорочення штату працівників закладів культури, а то й закриття цих закладів. Соціальний статус працівника культури почав падати. Зрозуміло, ця причина зумовила зменшення контингенту вступників до училища. Педагогічний колектив розумів, що випускник училища повинен бути фахівцем, здатним працювати на селі не лише в закладі культури, а й у школі, дитячому садку. Як показало життя, цей крок себе виправдав.

Питання відродження і збереження української національної культури, розвитку української мови, народного мистецтва залишаються в центрі уваги педагогічного колективу училища. Працюють художні колективи народного мистецтва, які демонструють зразки професійної майстерності. Так, ансамбль народного танцю «Джерело» (керівники М.Гузій, Г.Островний) зайняв ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі ансамблів народного танцю училищ культури, присвяченого 90-річчю від дня народження П.П.Вірського (м.Тернопіль, 1995 р.)

У травні 1996 року з ініціативи нашого училища в Гадячі відбувся Всеукраїнський конкурс народних хорів училищ культури, на якому народний хор Гадяцького училища (керівник О.Свирид, концертмейстери П.Левковський, В.Лук’янов) виборов І місце.

Стан справ і характер розвитку української культури вимагали внесення змін у систему підготовки спеціалістів для закладів культури і мистецтва. У 1997 році училище розпочало роботу за новими навчальними планами, які змінили не тільки назви спеціальностей, а й їх зміст. Якщо до цього училище готувало фахівців лише з двох спеціальностей – «Народна художня творчість» (спеціалізації: хоровий спів, народні інструменти, духові інструменти, хореографія, декоративно-прикладне мистецтво, видовищно-театралізовані заходи) і «Бібліотечна справа», то тепер їх стало чотири:

  1. «Народна художня творчість» (спеціалізації: народне пісенне мистецтво, народне інструментальне мистецтво (народні і духові інструменти), режисура видовищно-театралізованих заходів);

  2. «Бібліотекознавство і бібліографія»

  3. «Хореографія» (спеціалізація «Народна хореографія»);

  4. «Образотворче мистецтво» (спеціалізація «Декоративно-ужиткове мистецтво»).

«Хореографія» і «Образотворче мистецтво» в класифікаторі професій тепер були віднесені до розділу «Мистецтво», а це вплинуло на зміст і обсяг навчальних дисциплін, які вивчалися за цими спеціальностями. Випускники за спеціальністю «Хореографія» отримували відразу три кваліфікації: керівник ансамблю народного танцю, артист ансамблю народного танцю, викладач хореографії. Випускники спеціальності «Образотворче мистецтво» отримували дві кваліфікації: керівник аматорського колективу (гуртка, студії) декоративно-ужиткового мистецтва, викладач декоративно-ужиткового мистецтва. Словом, мистецькі спеціальності давали можливість, залежно від індивідуальних нахилів і здібностей, займатися як педагогічною діяльністю, так і безпосередньо мистецькою.

У 1997-1998 навчальному році колектив училища, як і вся країна, помітно відчув на собі вплив економічної кризи: значно скоротилися витрати на забезпечення навчального процесу (набір за рахунок бюджету зменшився на 40%, зменшився обсяг педагогічних і концертмейстерських годин, збільшилася наповнюваність академічних груп, відчутно зменшилася кількість академічних годин на факультативи, консультації, предмети за вибором). Контингент студентів заочного відділення скоротися майже втроє, що свідчило про поглиблення негативних процесів у сфері культури. Треба було вчитися працювати у нових умовах. В училищі запровадилося надання платних додаткових освітніх послуг – платне навчання за контрактом, за власний кошт студентів проводилися факультативи, додаткові консультації, викладання предметів за вибором. Був налагоджений продаж друкованої навчально-методичної продукції. Дитяча студія естетичного виховання переведена на умови повного самофінансування.

Колектив училища продовжував переосмислювати модель фахівця, особливо спеціальності «Народна художня творчість». Проводилися зустрічі та семінари з досвідченими керівниками та працівниками закладів культури з метою визначення найнеобхідніших професійних знань і вмінь спеціаліста, який би був затребуваний на місцях, зумів би себе реалізувати. Навчальна частина, викладачі фахових дисциплін продовжували перегляд змісту навчальних дисциплін, опановували нові форми організації і методики здійснення культурно-дозвіллєвої діяльності та методики її викладання. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 65 від 20.01.1998 р. в Україні була розпочата робота зі створення державних стандартів освіти всіх рівнів. Група викладачів училища на чолі з заступником директора з навчальної роботи Насменчуком А.М. за дорученням Міністерства культури і мистецтв України взяла участь у розробці освітньо-кваліфікаційних характеристик молодших спеціалістів за спеціальністю «Народна художня творчість». Метою цієї роботи було формування моделі молодшого спеціаліста галузі культури з урахуванням нових соціально-політичних і економічних умов.

Та попри всі труднощі, колектив викладачів робив усе можливе, щоб Гадяцьке училище культури стало справжнім центром духовності, осередком української національної культури і мистецтва. Збирався, записувався, розшифровувався і вивчався фольклор, народні пісні, народні танці, інструментальна музика, звичаї і обряди Гадяччини, Полтавщини. Усі свої творчі здобутки студенти демонстрували під час творчих звітів спеціалізацій, щорічних звітних концертів училища, в масових заходах різних форм. Викладачі декоративно-ужиткової творчості під керівництвом Г.О.Кисіля започаткували традицію щорічних великодніх виставок художніх доробок студентів і викладачів, виконаних в різних техніках.

Велика увага приділялась масовим заходам, які сприяли формуванню національної та громадянської свідомості студентів. Традиційними також стали: публічний захист студентами курсових робіт з народознавства, святкування Дня української мови і писемності, години національної історії, літературні години. В училищі в усі часи шанували своїх випускників, а особливо тих, хто не зрадив своєму покликанню, своїй нелегкій професії.

Великим святом спадкоємності поколінь випускників училища, святом вшанування професії культармійця стала дата 65-річчя від дня заснування навчального закладу (враховуючи харківський період). Ціла низка змістовних і цікавих заходів, які проводилися протягом року, закінчилася вечором-зустріччю викладачів і студентів (2000 р.) Великий зал районного Будинку культури ледь вмістив велику сім’ю кількох поколінь Гадяцького училища культури ім. І.П.Котляревського.

У вересні 2000 року Плутенка М.М. було призначено заступником голови Гадяцької районної ради. Директором училища призначається Анатолій Миколайович Насменчук, який вже мав великий досвід організаторської, методичної і навчальної роботи, працюючи до цього заступником директора з навчальної роботи. Його попередню посаду обійняла Л. М. Харковина, висококваліфікований музикант і обдарований методист. Вони принесли з собою новий демократичний стиль керівництва, в основу якого були покладені уважне й водночас вимогливе ставлення до особистості викладача й студента, підтримка всіляких творчих починань. Під їх керівництвом училище взяло курс на подальше поліпшення якості підготовки фахівців, модернізацію навчально-виховного процесу та створення позитивного іміджу навчального закладу.

Проблема шляхів поліпшення якості та результативності навчально-виховного процесу: щоб з училища виходили компетентні, конкурентоспроможні фахівці на рівні вимог сьогодення – стає методичною темою педагогічного колективу, яка щороку конкретизується вужчими завданнями. Організація навчального процесу в училищі культури – вельми специфічна. Вона вимагає гнучкості, творчості, але при цьому й системності, послідовності. Специфіка професій, які здобувають наші студенти, вимагає не лише теоретичних знань, а й високого рівня практичних вмінь і навичок. Чим вищий рівень практичної підготовки наших студентів, тим швидше вони адаптуються в умовах виробничої діяльності, тим впевненіше почуватимуть себе у своїй професії, тим швидше прийде до них визнання. Ось чому педагогічний колектив став приділяти велику увагу якості практичних занять навчальної і виробничої практики. Виробничу практику наші студенти проходять на базі кращих художніх колективів, закладів культури та бібліотек області. Значна увага приділяється й практичній підготовці випускників до їх майбутньої роботи з дітьми. Цьому сприяє викладання дисциплін «Методика викладання», «Методика роботи», «Педагогічна практика». Перші свої педагогічні заняття студенти випускних курсів проводять в групах дитячої студії естетичного виховання. Розпочалася велика робота з методичного забезпечення навчально-виховного процесу, наближення його до реальних умов майбутньої професійної діяльності випускників та потреб сучасного ринку праці. На сьогодні методичні доробки 22 викладачів училища отримали гриф Міністерства культури і мистецтв України й поширені науково-методичним кабінетом для використання в інших училищах культури. Викладачі училища Кисіль Г.О., Середа І.Г., Костогриз О.М. стали учасниками Всеукраїнських конференцій з проблем мистецької освіти. Викладачі Онопрієнко В.В., Сидоренко Г.Г., Коцько В.М., Криворучко В.І., Базавлук О.В., Харлан Н.П., Коростіль О.А., Назаренко Н.О., Перебийніс О.А. – учасниками обласних конференцій навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації «Актуальні проблеми виховання студентів, формування їх як особистостей».

З 1999 року в Україні запроваджений Всеукраїнський огляд народної творчості, в якому беруть участь кращі художні колективи усіх областей країни. Щоразу у звітному концерті Полтавщини на цьому огляді в Національному Палаці «Україна» брали участь художні колективи нашого училища: ансамбль народного танцю «Джерело», академічний хор. І щоразу в рамках звіту Полтавщини кияни з великим інтересом переглядали виставку робіт декоративно-прикладного мистецтва викладачів і студентів училища. Художні колективи училища: ансамбль народного танцю «Джерело» (керівники М.Гузій, Г.Островний), народний хор училища (керівник О.Свирид), академічний хор (керівник Н.Бойчук, концертмейстер Н.Насменчук) – отримали звання «Народний аматорський колектив». Звання «Зразковий аматорський колектив» отримали колективи дитячої студії естетичного виховання: ансамбль танцю «Модерн» (керівник Н.Берус) та вокальний гурт «Вікторія» (керівник І.Шкурпела, концертмейстер С.Кубар). Студентські колективи – постійні учасники зонального та обласного фестивалю-конкурсу ВНЗ І-ІІІ рівнів акредитації «Студентська весна».

У 2004 році вперше звітний концерт творчих колективів і окремих виконавців Гадяцького училища культури пройшов в обласному театрі ім. М.В.Гоголя. Цього ж року художні колективи училища з великим успіхом виступили на V Міжнародному фольклорному фестивалі «Калинове літо на Дніпрі» в м.Комсомольськ.

Усвідомлюючи, крім педагогічної, ще й свою велику просвітницьку, культурно-мистецьку роль, колектив училища ніколи не стояв осторонь культурно-мистецьких подій району, області. Жодне обласне мистецьке фольклорне чи літературне свято не проходить без участі художніх колективів училища. Це – «В сім’ї вольній, новій…» (с. Ісківці Лубенського району), «Пісні бузкового гаю» (смт. Диканька), «Кобзарське свято» (смт. В.Багачка), літературне свято, присвячене ювілею В.Симоненка (с.Біївці Лубенського району), літературне свято пам’яті Г.Сковороди (смт. Чорнухи) та ін. Промовистим свідченням визнання високого культурно-мистецького статусу училища, плідної діяльності педагогічного колективу на ниві розвитку національної культури стало присвоєння навчальному закладу в 2005 році звання Лауреата Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота фортуна».

Здоровий мікроклімат будь-якого колективу неможливий без традицій. В училищі завжди дбали про збереження кращих традицій минулого та започаткування нових. Серед вже усталених першокурсників «Посвята в котляревці», свята останнього дзвінка і свято вручення дипломів, вечори «Давайте познайомимось!», «Прощай, гуртожиток», «Козацькі забави», «Андріївські вечорниці», конкурс новорічних щедрівок, конкурс естрадної пісні «Пісенний вернісаж», «Уклін тобі, вчителю!» та інші. Серед нових – День здоров’я з обов’язковою козацькою кашею, «Многая літа, Вам!» (ювілеї викладачів), студентське свято «Твої таланти, першокурснику!» Подібні заходи сприяють згрупуванню колективу, формуванню у викладачів і студентів професійного почуття гордості, відчуття спадкоємності поколінь.

Подією обласного значення стала дата 50-річчя діяльності училища в Гадячі. Як до рідної домівки, з’їхалися у вересні 2005 року більше 400 випускників різних років, щоб віддати данину шани і вдячності своїй альма-матер, щоб зустрітися з колишніми однокурсниками, поділитися спогадами про найкращі роки юності. З ранку і до пізнього вечора училище вирувало, жартувало, сміялося, згадувало дороге і близьке серцю кожного. Спеціально до цієї дати було приурочене відкриття музею історії училища. Символічну червону стрічку перерізали голова обласної державної адміністрації та голова районної державної адміністрації. Про давній задум створення музею розповів директор училища А.М.Насменчук, а з експозицією гостей познайомила заступник директора з питань гуманітарної освіти та виховання В.М.Коцько. Своїми враженнями поділилися: один з перших випускників училища, член Спілки письменників України М.К.Возіянов та колишній наш викладач, а нині керівник народного самодіяльного ансамблю «Золоте зерно» Гадяцького районного будинку культури В.І.Підгайний. Велике виховне враження на нинішніх студентів справили зустрічі з випускниками на кожній з спеціалізацій, адже з ними ділилися спогадами випускники різних років, і всі вони говорили про свою відданість професії, про те моральне задоволення, яке вони отримують від роботи з людьми, від творчих успіхів своїх колективів тощо. А з 16 години свято продовжилося на центральній площі міста. Присутні віддали шану директорам училища К.І.Черевику, М.Б.Стригуну, М.М.Плутенку, які вже відійшли за межу земного життя. Театралізоване дійство відтворило основні етапи становлення і розвитку училища в Гадячі. З нагоди ювілею велика частина викладачів, керівники художніх колективів за сумлінну педагогічну працю отримали відзнаки. Почесне звання «Відмінник освіти України» отримали: Кисіль Г.О., Коростіль О.А., Костогриз Н.І., Криворучко В.І., Насменчук А.М., Петренко О.Й., Харлан Н.П., Шкурпела Т.П. Почесні відзнаки Міністерства культури і мистецтв України – Насменчук А.М., Свирид О.П., Назаренко Н.О., Орел Н.Ф., Перебийніс О.А., Шкурпела Т.П. Грамоту Міністерства освіти і науки України – Харковина Л.М. Грамоти обласної ради – Клочан О.М., Середа І.Г., Харковина Г.Г. Грамоти облдержадміністрації – Шестопал Р.Д., Коцько В.М., Боцула С.П., Горбачик Н.І., Костогриз О.М. Грамоти обласного управління культури і туризму – Гузій М.Є., Гузій Р.М., Кисіль Г.О., Костогриз Н.І., Катіба В.І., Руда Л.М., Сидоренко Г.Г., Лук’янов В.А., Мосякін Є.Г., Насменчук Н.В., Орел Л.О., Харковина Г.Г., Шай О.В., Тур З.Г., Нор Л.М. Грамоти обласного управління освіти – Коцько В.М., Боцула Н.П., Горошко В.С., Мосякіна С.П., Шепотько А.О., Побєлєнська Л.І.

Ювілярів привітали та вручили їм подарунки голова обласної державної адміністрації С.С.Бульба та голова районної державної адміністрації І.В.Гулей, начальник управління культури Полтавської облдержадміністрації В.Д.Годзенко, голова районної ради А.Г.Цимбал, міський голова Т.М.Савченко. А потім почався великий концерт, в якому взяли участь сучасні художні колективи та окремі виконавці училища, солісти-випускники різних років та їх художні колективи. Творча, добра, невимушена атмосфера свята захопила всіх: і учасників, і велелюдне зібрання (понад 2000) мешканців Гадяча, які теж відчули себе причетними до цього свята. Апофеозом ювілейного свята став великий феєрверк на честь випускників училища.

Педагогічний колектив училища (а це 103 викладачі та концертмейстери) глибоко переконаний, що підготовка фахівців для сучасної культури і мистецтва – державної ваги справа, оскільки без високого рівня високої гуманістичної культури, без слова й пісні рідної землі не можна побудувати європейську державу – Україну.

О.Петренко