МУЗИЧНА ЛІТЕРАТУРА (словник)

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
для студентів спеціальності 5.02020401 «Народна художня творчість» та спеціальності 028  «Менеджмент соціокультурної діяльності» спеціалізації: «Народне пісенне мистецтво», «Народне інструментальне мистецтво»

Упорядник: Н.І.Горбачик, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

МУЗИЧНИЙ ЖАНР (франц. genre – рід, вид, тип, манера) – багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо).

Поняття музичного жанру побутує в різних аспектах:

широкий аспект вузький аспект
оперний жанр серйозна опера, комічна опера, лірична опера, музична драма і т. д.
симфонічний жанр симфонія, увертюра, симфонічна поема, камерна симфонія, сюїта і т.д.
камерний жанр соната, квартет, тріо, дует, арія, аріозо, каватина, романс, пісня і т. д.

 КЛАСИФІКАЦІЯ ЖАНРІВ

Існують різні способи класифікації музичних жанрів:

 за умовами  побутування і виконання народна музика (музичний фольклор);
розважальна музика (в тому числі музика сучасної естради);
камерна музика (виконується камерними ансамблями);
симфонічна музика (виконується великими оркестрами);
хорова музика (виконується хоровими колективами);
театральна музика (опера, музика до спектаклів, кінофільмів тощо).
за змістовними ознаками ліричні жанри;
епічні жанри;
концертні жанри;
картинні жанри (програмова музика).
за так званим  «жанровим змістом» культові жанри;
обрядові жанри;
масово-побутові жанри;
концертні жанри;
театральні жанри.

 Первинні та вторинні жанри

Розрізняють первинні жанри, які безпосередньо пов’язані з умовами їх побутування, та вторинні жанри, які сформувалися в умовах концертного виконавства.

 Форма Характерні особливості побутування музичного мистецтва  Функція жанру
 Синкретична Найстаріша форма побутування музики.
Музичний жанр виступає як канон, що забезпечує відтворення відповідної ситуації певній традиції.
Основною функцією жанру стає комунікативна функція (повязана з організацією художнього спілкування).
 Естетична З’явилася з розвитком  нотного запису.
Музичний жанр стає естетичним феноменом.
Музичні твори подаються слухачеві.
Цій формі характерне злиття строгої організації з чуттєво повноцінною звуковою та інтонаційною формою.
Основною функцією жанру стає семантична функція (визначає зміст художнього твору).
 Віртуальна (шизофонія) Виникла з появою та розвитком індустрії звукозапису, що привела до розриву між виконанням та сприйняттям музики.
Від попередніх форм побутування музики її відрізняє те, що музика може прослуховуватись слухачем практично в будь-якій ситуації.               На зміну публіці приходять відокремлені слухачі.
Основними функціями жанру стають структуро-творчі функції (визначають побудову твору).
Це часто призводить до плутанини понять жанру і стилю, особливо стосовно популярної музики. В багатьох випадках вдалішим терміном музикознавці вважають термін «музичний напрямок».

Слад виконавців та спосіб виконання визначають найпоширеніший поділ музичних жанрів на вокальний, інструментальний і театральну музику.
ВОКАЛЬНА МУЗИКА – це музика, створена для голосу або багатьох голосів. Вокальна музика може бути: сольною, ансамблевою та хоровою.

ЖАНРИ  ВОКАЛЬНОЇ  МУЗИКИ:

сольна ансамблева хорова
пісня дует хорова пісня
канцона тріо хорова мініатюра
канцонета квартет антем
кант ансамбль мадригал
романс хор великої форми (фуга, мотет, партесний концерт, хоровий концерт)
арія хорова обробка
аріозо хоровий переклад
каватина хор з опери
речитатив літургія
вокаліз меса
страсті
ораторія
кантата
кантата-симфонія
кантата-поема

Сольну та ансамблеву вокальну музику відносять до більш широкого жанру – КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ.

В свою чергу, хорова творчість має свої жанрові різновиди, які ми називаємо хоровими жанрами.

При цьому враховуються такі фактори:

  • зміст та характер твору;
  • обсяг твору та його структура (мініатюра, велика форма, цикл, дія та ін.);
  • склад виконавців (хор, фортепіано, оркестр, солісти, читець та ін.);
  • умови виконання (концертне, театрально-сценічна дія, масовий спів тощо);
  • відмінності та ступінь творчої участі композитора в створенні твору (оригінальний твір, обробка, переклад);
  • спосіб виконання (a cappella чи з супроводом).

ХОРОВІ ЖАНРИ РОЗДІЛЕНІ НА ТРИ ГРУПИ

власне хорові жанри синтетичні хори
(хор – як один з учасників виконання)
допоміжні жанри
хорова пісня ораторіально-кантатний жанр хорова обробка
хорова мініатюра оперно-хоровий жанр хоровий переклад
хор великої форми

 ПІСНЯ– словесно-музичний твір, призначений для співу.

Особливістю пісні (як жанру) є куплетна форма з приспівом. Пісня може бути народною або авторською.

Основними показниками пісні як жанру лірики є її строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрен), виразна ритмізація, музичність звучання, проста синтаксична будова. Традиційний різновид лірики користується найрізноманітнішими мовними засобами, передає найтонші переживання.

 КЛАСИФІКАЦІЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ ЗА ЖАНРАМИ 

  ОБРЯДОВІ ПОБУТОВІ (ліричні пісні)
Календарно-обрядові Родинно-обрядові Родинно-побутові Суспільно-побутові
Колядки Весільні пісні Про кохання Козацькі
Щедрівки Похоронні пісні Родинні взаємини Чумацькі
Посівальні Голосіння Вдовині Ремісничі
Водохресні Сирітські Рекрутські
Веснянки Жартівливі Солдатські
Гаївки Танкові пісні Жовнірські (Вояцькі)
Великодні Кріпацькі
Волочебні   Наймитські
Риндзівки   Жебрацькі
Маївки   Заробітчанські
Русальні   Строкарські
Купальські   Робітничі
Собіткові   Емігрантські
Петрівчані   Тюремно-таборові
Царинні  
Жниварські  
Косарські  

 

ЛІРО-ЕПОС
Героїчний Негероїчний
Билини Балади
Думи
Історичні пісні
Пісні-хроніки
ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР
складений  дорослими складений дітьми
колискові пісні заклички
забавлянки лічилки
пестушки дражнилки
утішки мирилки
небилиці страшилки
безконечні казочки скоромовки

ХОРОВА ПІСНЯзагальнодоступний жанр. Твір невеликий за розміром та простий у фактурному відношенні. Музична мова нескладна, зв’язана з побутовими інтонаціями та фольклором. Хорові пісні виконуються як a cappella (без супроводу) так і з супроводом.

 ХОРОВА МІНІАТЮРАневеликий хоровий твір здебільшого ліричного характеру, написаний у простих формах (період, проста 2-х, 3-х, строфічна). Мініатюра найбільш характерна для творів a cappella. Хоровій мініатюрі не суттєва куплетність. Для цього жанру можуть бути віднесені тільки самостійні, оригінальні хорові твори. Цьому жанру притаманні  камерність та прозорість музичних фарб.

 ХОР ВЕЛИКОЇ ФОРМИмасштабна хорова композиція як a cappella так і з супроводом. Велика форма характеризується значимістю змісту і складністю структури (складна дво- або три-частинність, рондо, соната, варіації), сюди також відносяться відкриті поліфонічні будови (фуги, мотети, хорові концерти). До цього жанру треба віднести великі хорові номери (епізоди) з циклічних творів (ораторій, кантат та ін.)

 ОРАТОРІАЛЬНО-КАНТАТНИЙ ЖАНР – об’єднує велику кількість творів дуже різноманітних по характеру, структурі, складу виконавців.

Загальним для творів цього жанру є:

  • масштабність,яка зв’язана з широтою та значимістю тематики і змісту;
  • циклічність будови творів;
  • різноманітний склад виконавців, серед яких хор є основним, але не єдиним учасником (оркестр, солісти, тощо).

КАНТАТА (італ. cantare – співати) – великий вокально-інструментальний твір для одного або багатьох солістів, оркестру, хору. Поділяються на духовні і світські. Виконавський склад, структура, відсутність сценічної дії зближають кантату з ораторією. Кантата відрізняється меншими розмірами, однорідністю змісту, відсутністю драматичної розробки сюжету, здебільшого камерним характером. З першої половини XVII ст. термін «кантата» використовувався в Італії для позначення великого вокального твору в протилежність сонаті – інструментального твору. Першим термін кантата застосував А.Гранді (1620р.).       Відомі українські кантати: «Б’ють пороги», «На вічну пам’ять Котляревському»,  «Радуйся, нива неполитая» М.Лисенка, кантата-симфонія «Кавказ» С.Людкевича, «Шевченкові», «Єднаймося» К.Стеценка.

 ОРАТОРІЯ (італ. оratorio, від лат. oro – говорю, благаю) – великий концертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру). Ораторія виникла в XVII ст. майже одночасно з кантатою і оперою, має певну схожість з ними, відрізняючись від кантати розгорнутим сюжетом і більшими розмірами, а від опери – відсутністю сценічної дії та художнього оформлення (хоча бувають винятки). Одним із складу виконавців ораторії може бути читець.
Сучасні українські ораторії: «Київські фрески», «Сад божественних пісень» І.Карабиця, «І нарекоша ім’я Київ» Лесі Дичко.

 ОПЕРНО-ХОРОВИЙ ЖАНР. Використання хору в опері багато в чому аналогічне ораторіально-кантатному жанру. А насамперед його роль та склад виконавців (хор, оркестр, солісти).
Можливі різні шляхи використання хору в опері:

  • як діючої особи, що типово для героїко-епічних опер, або народних музичних драм (хори з опери «Тарас Бульба» М.Лисенка);
  • як фон, що заздалегідь зустрічається в лірико-побутових, або лірико-психологічних операх (хори з опери «Утоплена» М.Лисенка).

 Внаслідок цього народжуються такі жанрові поняття як:самостійний хоровий номер в опері, оперна хорова сцена, хорові репліки.

 ХОРОВА ОБРОБКА пов’язана з народнопісенним мистецтвом. Особливостями цього жанру є взаємозв’язок фольклорного матеріалу з професійною музикою. Хорова обробка заздалегідь пишеться в куплетній, або в куплетно-варіантній формі в умовах конкретного виконання. Найчастіше зустрічається a cappella. Залежно  від ступеню творчого впливу на фольклорний матеріал, відрізняють чотири  основні типи хорової обробки:

  •  найпростіша – виклад одного куплету пісні в традиційній гармонізації та  найпростішому її аранжуванні для хору
  • розгорнута (відкрита) – оригінальний композиторський задум при збереженні мелодії у незмінному вигляді (одно-куплетна, багато-куплетна з повторенням чи без нього,  більш складної структури)
  • вільна – розвиток фольклорного матеріалу, який включає в себе мелодичне перетворення, найчастіше імпровізоване
  • оригінальна – пісні українських та радянських композиторів,  які стали народними

ХОРОВИЙ ПЕРЕКЛАД (аранжування яке було створено лише для конкретного складу хору, а потім було перекладено). Існують наступні види перекладу:

  • з одного складу на інший;
  • сольних, вокальних творів (пісні, романси);
  • інструментальних творів (з літературним текстом та без нього).

 ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА призначена для виконання на музичних інструментах. Вона буває камерною та симфонічною

 ЖАНРИ  ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ  МУЗИКИ:

камерно-інструментальна музика симфонічна музика
соната симфонія
тріо камерна симфонія
квартет увертюра
ноктюрн концерт
прелюдія сюїта
пісня без слів симфонічна поема
баркарола симфонічна фантазія
балада дивертисмент
етюд
токата
скерцо
каприс

КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА створюється для невеликого складу виконавців. Таку музику виконує камерний оркестр, в основі якого інструменти струнно-смичкової групи, у разі потреби до них додаються деякі дерев’яні духові інструменти.

СОНАТА (італ. sonata від лат. sonare – звучати) – музичний твір циклічної форми (3 або 4 частини) для одного або кількох інструментів. Термін «соната» відомий з XVIст.  Спочатку цим словом називали будь-який інструментальний твір на противагу вокальним кантатам. Жанр остаточно сформувався в період віденського класицизму у творчості Й.Гайдна та В.А.Моцарта.

 ПІСНІ БЕЗ СЛІВ (нім. Lieder ohne Worte) − фортепіанні п’єси (мініатюри) вільної форми Фелікса Мендельсона та композиторів романтичного напряму. Серед них Антон Рубінштейн, Едвард Гріг, Габріель Форе.

НОКТЮРН (франц. nocturne – нічний) – поширена назва музичних композицій, переважно інструментальних, що навіяна поетичним настроєм ночі. Це багаточастинні інструментальні п’єси довільної форми, близькі до дивертисментів чи серенад.
В українській музиці фортепіанні ноктюрни писали В.Косенко, В.Сильвестров та інші.

 СИМФОНІЧНА МУЗИКА призначена для виконання симфонічним оркестром.

 СИМФОНІЯ (грецьке συμφονία – співзвуччя) – жанр оркестрової музики, великий твір для оркестру. Класичні зразки симфонії написані для симфонічного оркестру і являють собою цикл з 4-х частин, перша з яких пишеться в сонатній формі. Існують також симфонії для струнного, камерного, духового та інших складів оркестру, для оркестру з соло інструментом (симфонія-концерт), багато творів цього жанру, особливо серед написаних у XX столітті, мають відмінну від класичної будову.
Перші симфонії в українській музиці: «Концертна симфонія» Д.Бортнянського, Симфонія g-moll невідомого автора початку XIX ст., «Українська симфонія» М.Калачевського, «Юнацька симфонія» М.Лисенка.

 УВЕРТЮРА (франц. оuverture – початок, відкриття) – інструментальна (як правило, оркестрова) п’єса, що виконується перед початком якої-небудь вистави (опери, балету та ін.), або оркестровий твір, що складається з однієї частини та часто належить до програмної музики. У випадку опери, увертюри писалися спочатку для того, щоб публіка встигла зайняти свої місця у залі. У часи В.А.Моцарта традиція змінилася, і увертюра стала повноправною частиною композиції. Багато композиторів використовували в увертюрі мелодії з опери, для якої увертюра була написана.
Прикладом такої увертюри в українській музиці є Увертюра до опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Героїчна увертюра для симфонічного оркестру В.Косенка – окремий завершений твір.

СИМФОНІЧНА ПОЕМАжанр симфонічної музики, одночастинний твір для симфонічного оркестру з програмою літературного, живописного або, рідше, філософського чи історичного походження. Засновником цього жанру вважається видатний угорський композитор Ференц Ліст, який написав 13 симфонічних поем. Симфонічній поемі властивий вільний розвиток музичного матеріалу, що об’єднує різні принципи формоутворення: сонатність, монотематизм, циклічність, варіаційність.
В українській музиці прикладом цього жанру є симфонічні поеми з музики до кінофільму «Тарас Шевченко», до трагедії У.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» Б.Лятошинського, «Сильніше смерті», «1933», «Спогад про Батьківщину» М.Скорика.

 СИМФОНІЧНА ФАНТАЗІЯ – жанр симфонічної музики, одночастинний програмовий твір, що спирається на розробку народних пісенно-танцювальних тем, створений з домінуванням елементів фантастики, довільним розвитком, яскравими контрастами, поєднанням різноманітних принципів формоутворення.
Прикладом симфонічної фантазії є «Ніч на Лисій горі» М.Мусоргського, в українській музиці – «Український козак-шумка» М.Лисенка.

 ДИВЕРТИСМЕНТ (франц. divertissement – звеселяння, розвага) – 1) інструментальний твір, що служив розважальним цілям, складався з декількох частин (4-10) і призначався для виконання різними інструментальними складами (від одного інструменту до камерного ансамблю й оркестру). Поєднував риси сонати та сюїти. 2)у театрі в XVII – XVIII століттях вставна або заключна частина драматичного спектаклю (іноді оперного або балетного), що складається зі співу, танців, комічних сценок, пародій та інших номерів розважального характеру, звичайно не пов’язаних із сюжетом. В 70-х роках XIX століття Дивертисмент стає самостійною концертною програмою естрадних театрів і балаганів. Значне поширення Дивертисмент одержав у російському балеті після війни 1812 року, перетворившись в особливий вид балетного спектаклю на патріотичні та народні теми.

 КОНЦЕРТ(від лат. concerto – змагаюсь) – 1) термін, відомий у значенні публічного виконання музики певним виконавцем чи групою виконавців за заздалегідь оголошеною програмою і в спеціально обладнаному приміщенні (в класичній традиції – у концертному залі); 2) жанр інструментальної музики, в основі якого лежить контрастне протиставлення музичних партій соліста (кількох солістів) усьому колективу виконавців. Найпоширенішими є концерти для одного музичного інструменту з оркестром (наприклад, концерт для скрипки або флейти). «Подвійні» й «потрійні» концерти передбачають два або три інструменти-солісти (наприклад, концерт для трьох скрипок з оркестром чи для флейти й фортепіано з оркестром). Концерт – значний за обсягом твір, який найчастіше складається з трьох різних за характером частин.
В українській музиці –Концерт для фортепіано з оркестром Л.Ревуцького.

 СЮЇТА (франц. suite – послідовність, ряд) – спочатку – цикл танців, пізніше – циклічна музична форма, складена з кількох контрастних частин. Термін«сюїта» був уведений у другій половині XVII століття французькими композиторами. Класичною є старовинна танцювальна сюїта (основні танці – алеманда, куранта, сарабанда, жига та додаткові – менует, пасакалія, полонез та ін.). Популярні сюїти з музики до балетів, опер, кінофільмів.
У творчості українських композиторів можна відмітити сюїти: для фортепіано – М.Лисенка, В.Барвінського, О.Нижанківського, для струнного оркестру – М.Скорика, Сюїта із музики до трагедії У.Шекспіра «Король Лір» Г.Майбороди.

ТЕАТРАЛЬНА МУЗИКА в широкому значенні – музика в будь-яких театральних спектаклях, тобто як в постановках музичного театру (опера, балет, оперета, водевіль, мюзикл, музична драма, музична комедія, рок-опера),  так і драматичного. В музичному театрі це – найважливіший засіб характеристики образів, невід’ємний компонент драматургії спектаклю. У драматичному театрі вона сприяє створенню певної емоційної атмосфери спектаклю. Поряд з іншими засобами відтворює історичний, національний і локальний колорит, заглиблює характеристики персонажів, підкреслює переломні моменти розвитку дії, драматичні кульмінації. Велика її роль в ліричних сценах, в окресленні казкових, фантастичних образів. Часто вона виконує важливу драматургічну роль

 ОПЕРА (італ. opera – дія, праця, твір) – музично-драматичний жанр, що грунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто – з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (грим, костюми, декорації, світлові ефекти, піротехніка тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето. Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія, речитатив, вокальний ансамбль, хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми. Опери розраховані на виконання оперними співаками в супроводі оркестру. Для виконання опер існують спеціально обладнані будівлі – оперні театри.

ОПЕРЕТА (італ. operetta – маленька опера) – музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми. Оперети пишуться на комічний сюжет, музичні номери в них коротші, ніж у оперних. В цілому музика оперети носить легкий, розважальний характер, однак наслідує традиції академічної музики.
Основоположниками оперети вважають французьких композиторів Ф.Ерве та Ж.Оффенбаха. Найбільшої популярності набула австрійська оперета, яка мала вплив на подальший розвиток цього жанру в усьому світі.
В Україні жанр оперети виріс на поєднанні досягнень класики та давніх традицій вертепу, шкільної драми і «театру корифеїв».

 БАЛЕТ (італ. ballare – танцювати)синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.
В українській музиці становлення жанру  балету пов’язане з творчістю М.Вериківського («Пан Каньовський»), К.Данькевича («Лілея») тощо.

МЮЗИКЛ (англ. musical play -музичний спектакль) – музично-сценічна вистава, переважно комедійного характеру, в якій поєднуються різноманітні жанри й виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного, оперного мистецтв. Сюжет мюзиклу втілюється в діалогах, музиці, співі, танці. Значний вплив на становлення мюзиклу справили оперета, комічна опера, водевіль, бурлеск.

Жанр мюзиклу виник у СШАв 20-х pp. XX століття. До його найкращих зразків належать «Оклахома» і «Звуки музики» Р.Роджерса, «Моя чарівна леді» Ф.Лоу, «Кішки», «Привид опери» Е.Ллойда Веббера. Завдяки видовищності, розмаїттю тем, вільності в доборі засобів акторської виразності мюзикл став найкомерційнішим театральним жанром. Під час постановки мюзиклу використовують масові сцени зі співом і танцями, часто вдаються до різноманітних спецефектів.
Перший український дитячий мюзикл «Кицин Дім» (2012).