Методичні рекомендації з дисципліни «Спеціальний інструмент» (баян)

Методичні рекомендації для студентів спеціалізації «Народне інструментальне мистецтво»
до підготовки та проведення ККР з дисципліни «Спеціальний інструмент» (баян)

Питання комплексної контрольної роботи складені згідно вимог навчальної програми і охоплюють всі головні етапи підготовки молодшого спеціаліста.
Завдання ККР формалізовані, однакової складності, мають 20 варіантів.
Кожний  варіант складається з двох завдань.

      Перше – усна відповідь на питання з теорії дисципліни: перевірка вмінь студента застосовувати на практиці набуті теоретичні знання. Студент повинен вміти визначити: форму твору, фактуру, технічну складність запропонованих технічних та художніх творів, види техніки, які зустрічаються в даному технічному чи художньому творі, штрихи, лад та тональність, аплікатурні та технічні труднощі, розшифрувати  мелізми, знати теоретичні основи утворення штрихів, міхових прийомів, вміти виставити міх в запропонованих нотних текстах тощо. 

      Варіанти №1,4,5,6,14,17,18,19 комплексної контрольної  роботи  перевіряють  елементарні знання студентів музичних форм та вміння визначити їх самостійно у запропонованих  нотних текстах.

     Згідно програмових вимог  студент повинен вміти визначити такі музичні форми  прості: (одночастинну, двочастинну, тричастинну), сонатну, варіаційну,  форму «рондо».

      Перед вивченням основ музичної форми студент повинен знати що таке «мотив», «фраза», «речення», «період» та вміти виділити їх в музичній побудові.
Отже, «мотив» – найменша незавершена музична побудова, яка виділяється самостійною виразністю і є частиною музичної фрази. Фраза складається із декількох мотивів. Найчастіше мотиви  розділяються інтонаційними лігами.
«Фраза» – частина речення, яка  об’єднує декілька мотивів і є  відносно самостійною музичною побудовою. Фрази розділяються одна від одної цезурами, в кінці фрази береться дихання (змінюється рух міха).
«Речення» – найменша музична побудова, яка завершується одним із гармонічних кадансів. Є частиною періода. Як правило, два речення утворюють музичний період.
«Період» – завершена музична побудова, яка складається із двох речень. У авторських піснях, як правило, 1-й період є заспівом пісні, 2-й – приспівом.
«Проста одночастинна музична форма» – побудова, яка складається із одного періоду. В авторських піснях – це побудова, яка має лише заспів або приспів. Прикладом таких побудов є деякі дитячі та народні пісні.
«Проста двочастинна форма» – музична побудова, яка складається із двох періодів, кожен в свою чергу – з двох речень. Прикладом простої двочастинної форми є авторські пісні які складаються з двох періодів.
«Проста тричастинна форма» – дуже розповсюджена музична побудова з трьох розділів, третій є повторенням першого, а другий – відрізняється від першого і третього. В простій тричастинній формі кожен із розділів є періодом. Всі вони написані в головній тональності. Прикладом тричастинної форми є пісні, які мають таку побудову: приспів – заспів – приспів.
«Сонатна форма» – музична побудова, яка складається із трьох основних розділів: експозиції, розробки, репризи. Інколи така побудова має вступ і коду.
Експозиція, в свою чергу, має головну і побічну контрастні партії (головна –  в головній тональності, побічна – в домінантовій. Зв’язуюча тема йде після головної партії).
Розробка – побудована на конфлікті головної і побічної партій, має фактурний, тональний розвиток.
Реприза – повторює експозицію, об’єднавши головну і побічну партії в головній тональності.
Кода – завершення твору сонатної форми, як правило у віртуозній насиченій фактурі.
Різновидністю зустрічається сонатна форма без розробки. Вона складається лише із експозиції і репризи.                                                   «Сонатина» – маленька соната, твір невеликих розмірів або зменшених масштабів ( невелика розробка або взагалі без розробки). Сонатина, як правило – технічно неважка для виконання.
     Перед вивченням варіаційної форми потрібно згадати: що таке куплетна форма. У вокальних (хорових) творах «куплетна форма» – побудова, яка складається із двох розділів –  куплету і приспіву, музика яких повторюється декілька разів підряд, причому, зміст куплету(частіше строфи) змінюється.
В інструментальних творах «варіаційна форма» або «тема з варіаціями» – твір, який містить викладення завершеної по формі теми (пісні чи танцю) і наступних видозмінених періодів. Кожен видозмінений період (варіація) відрізняється фактурою, метро ритмічною і тональною побудовою. Як правило, твори варіаційної форми носять віртуозний технічний характер.
Форма «рондо» – в перекладі із французької мови – хоровод, хороводна пісня. Ця музична побудова передбачає проведення основного розділу (рефрену) не менше трьох разів у головній тональності і побічних розділів (куплетів) в інших атональностях або у головній. Побудову форми «рондо» можна виразити наступною схемою: a (рефрен) – b(побічний розділ або куплет) – a (рефрен) – c( наступний розділ) – a(рефрен) – d ( наступний побічний розділ) і т.д.
Готуючись до написання ККР студент повинен добре засвоїти теоретичні основи вказаних музичних форм.
Наступним кроком підготовки до написання ККР буде робота з аналізу музичних форм музичних текстів з підручників «Баян» (1, 2, 3, 4, 5 класи ДМШ). Київ. 1973 – 2003, які є у достатній кількості в бібліотеці коледжу).
У запропонованих варіантах ККР містяться завдання визначити музичну форму в наступних творах: «Ах утушка луговая» в обр. С. Павіна (Баян в музыкальной школе. Москва. 1977. С. 19),   «Пойду ль я, выйду ль я» в обр. А. Сударікова (Педагогический репертуар баяниста 1-2 классы. Москва) «Кадриль» Т. Хреннікова   в обр. М.Різоля (Мой друг баян. Москва. Вип. 10. 1983), «Український танець» А. Штогаренка, (Баян. 5 клас. Київ. 1984. С. 36), «Турецький марш» В. Моцарта (Рондо із сонати №1), (Баян. 5 клас. Київ. 1984. С. 45), «Экоссез» Л. Бетховена (Баян. 5 клас. Київ. 1984. С.39).
При підготовці  студента до виконання завдань №1,4,5,6,12,13 варіантів ККР  «Види баянної техніки» потрібно враховувати те, що баян належить до групи духових клавішних інструментів і роль міху є важливим компонентом у формуванні технічних навичок та міхових прийомів.
Таким чином техніка баяніста – це сукупність вмінь пальців рук у торканні клавіш клавіатури з вміннями вести міх.
      Види баянної техніки: дрібна або пальцева; крупна або акордова.
До дрібної техніки відносяться: гамоподібні, арпеджовані пасажі, мелізми, репетиції, подвійні ноти.
До крупної (акордової)  – акорди, октави, скачки, пальцеве тремоло.

 В нотних текстах ( варіанти – 1,4,5,6,12,13,17,18,19) потрібно визначити види техніки, дати методичні рекомендації щодо успішного освоєння конкретних технічних навичок: «Пісня про Щорса» М. Блантера (Баян. 4 клас. Київ. 1988. С. 64), твору «Ах утушка луговая» в обр. С. Павіна, с. 19  (Баян в музыкальной школе. Москва. 1977), «Пойду ль я, выйду ль я» в обр. А Сударікова (Педагогический репертуар баяниста 1-2 классы. Москва. 1980),  «Кадриль Т. Хреннікова в обр. М.Різоля (Мой друг баян. Москва. 1983. Вип. 10.), «Экоссез» Л. Бетховена (Баян. 5 клас. Киів. 1984.  С.39).

 (варіант №11) потрібно активізувати теоретичні знання з цієї теми.

Артикуляція – один із найважливіших моментів в підготовці учня-баяніста. Правильна (раціональна) зміна міху – складова виховання артикуляції виконавця.
Отже зміна ведення міху на баяні, акордеоні – те саме, що  у вокалістів чи хоровиків взяття дихання  чи зміна напряму ведення смичка у скрипалів. В ідеалі міх має змінюватися по завершенні кожної музичної фрази. Кожна цезура в нотному тексті передбачає взяття дихання, тобто зміну міха.
В затактових побудовах міх змінюється перед затактовою долею на протязі всього твору.
Торкаючись теми міховедення студенти старших курсів повинні знати основні способи міховедення. Їх сім.
Основні способи міховедення: рівне ведення міха – при такому способу міховедення утворюються штрихи: легато, легатіссімо, маркато, стаккато, стаккатіссімо.
Пунктирне ведення міха в одному напрямі – штрих: портато.
Ривок міхом – сфорцандо, акцент, штрих мартеле.
Зміна повороту міха на одній ноті чи акорді –  (міхове тремоло, деташе, рикошет)
Вібрато – часта вібрація міхом в одну сторону – прийом: вібрато
Прискорене ведення міхом – крещендо.
Уповільнене ведення міхом – дімінуендо.
При виконанні завдання  №20 «Ой у вишневому садочку» (Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 66) перевіряється вміння  студента самостійно виставити аплікатуру у запропонованому нотному тексті.
Виховання у виконавця на баяні, акордеоні навичок аплікатурної дисципліни –  процес тривалий. Роками студент повинен сумлінно опановувати аплікатуру мажорних та мінорних гам у всіх трьох позиціях баяна (одноголосних, в терцію, в сексту) та гам до чотирьох знаків – на акордеоні. Крім цього  є обов’язковим виховання навичок гри коротких та довгих арпеджіо та  чотирьохзвучних акордів. В процесі цієї роботи засвоюються практичні навички аплікатурної дисципліни.  В даному нотному тексті потрібно буде використати знання аплікатури короткого арпеджіо мінорної гами ре-мінор з третього ряду баяна і виставити аплікатуру в цьому нотному тексті.

У варіанті №3 ККР перевіряється знання студентів мелізмів та вміння практичного застосування цих знань на практиці. У творі Й. Штрауса «Персидський марш» потрібно знайти мелізми, назвати їх  і продемонструвати їх виконання в повільному темпі.

 При підготовці цього питання студент повинен повернутися до теми «мелізми», яка  вивчалася на дисциплінах: «теорія музики», «додатковий музінструмент – фортепіано», «сольфеджіо»).
Мелізми (від гр. melos – пісня, мелодія) – назва мелодичних прикрас та їх умовних
позначень.
До них відносяться: форшлаг, морденти, трель, групетто.
– мордент – один із мелізмів, який вказує на необхідність виконувати у швидкій послідовності три ноти:головну, додаткову на ступінь вгору і знову – головну;
перекреслений мордент – виконання у швидкій послідовності трьох нот: головної, додаткової – на секунду вних, знову – головної;
– подвійний мордент – виконання у швидкій послідовності п’яти нот: головної, верхньої додаткової на секунду вгору, ще раз головної, ще раз верхньої додаткової  і, знову, – головної;
– подвійний перекреслений мордент – виконання у швидкій послідовності п’яти нот: головної, нижньої додаткової на секунду вниз, ще раз головної, ще раз нижньої додаткової, ще раз головної;
– трель – швидке і багатократне чергування написаної ноти і наступного ступеня вгору (ключові знаки гами зберігаються);
– короткий форшлаг – виконується швидко і неакцентовано за рахунок попередньої до неї ноти;
– подвійний форшлаг – виконується як короткий форшлаг, але за допомогою двох додаткових нот;
– довгий форшлаг – виконується з більш-менш акцентом за рахунок поділу наступної за ним ноти, яка не тільки скорочується, але й може втратити свій акцент;
 – групетто – один із мелізмів, який вказує на виконання у швидкій послідовності чотирьох нот: додаткової  на секунду вгору, головної, додаткової на секунду вниз, знову – головної.

При підготовці до виконання наступного завдання (варіант №16) – вміти визначити лад та тональності в наступних музичних текстах: «Ракоці-марш» Г.Берліоза (Баян. 3 клас ДМШ. Київ. 1973. С.43) «Менует» Й.Баха (Баян. 3 клас ДМШ. Київ. 1973. С.45)  «Неаполітанська пісенька» Л.Чайковського (Баян. 3 клас. ДМШ. Київ. 1973. С. 50)  «Гімн великому місту» Глієра (Баян. 3 клас ДМШ. Київ. 1973. С. 53)  «Мазурка» М. Глінки (Баян. 3 клас ДМШ. Київ. 1973. С.54) студент повинен опиратися на свої залишкові знання із теорії музики, сольфеджіо, оркестрового класу, вивчення оркестрових інструментів, фортепіано. Вміння правильно визначити лад та тональність твору дасть можливість правильно визначити гаму і  відповідно аплікатуру правої руки.

Наступні методичні рекомендації направлені для допомоги студентам при підготовці до виконання завдань: «Визначити технічні труднощі творів» у варіантах №1,2,4,5,6   та  «Проаналізувати технічну складність творів у варіантах  №15,16,17,18,19. Вміння визначити технічну складність творів та етюдів приходить студенту з роками. Досвід – найкращий вчитель у вихованні цього вміння. Чим більше творів студент виконав за весь курс навчання, тим вища його здатність не помилитися у визначенні складності твору. Є елементарні прийоми визначення технічної складності: аналіз фактури твору, видів техніки, у варіаційних творах – наявність дрібних тривалостей, стандартність чи нестандартність нотного тексту, тощо.

Слід пам’ятати, що часте чергування в нотних текстах різних видів техніки, змін позицій рук, нестандартність аплікатурних чи міхових прийомів на 1-2 класи підвищують  складність твору. Найлегше визначити складність творів для музичних шкіл (в текстах , де не зазначена складність). В цих текстах автори чи редактори видань подбали про гарний переклад для баяна, зручну фактуру, аплікатуру, редакторські позначення артикуляції,  розшифровку мелізмів, тощо. Найважче – переклади  для баяна творів композиторів – класиків, естрадних мелодій, пісень, де зустрічаються абсолютно нестандартні аплікатурні прийоми, акорди, мелодичні зв’язки, тобто ті технічні навички, які не виховувалися в  процесі роботи над гамами, вправами, етюдами.

 В перекладах для баяна творів композиторів –класиків є свої “підводні камені” при визначенні технічної складності. Порівняємо текст «Прелюдії»  ля-мажор Ф. Шопена і  переклад для баяна естрадної пісні приблизно відповідної по складності  фактури. Тут слід врахувати складність розкриття виконавцем художнього замислу твору, стильових та жанрових особливостей, трудність передачі педалізації інструменту «фортепіано». Цей твір буде на 1-2 класи складнішим від перекладу пісні. Деякі студенти панічно бояться нотних текстів з трьома і більше ключовими знаками. І дійсно,  наявність 5-6 ключових знаків в тексті в якійсь мірі  підвищує складність твору як суб’єктивно, для студента так і об’єктивно для кожного виконавця. Отже, досвід, знання і вміння проаналізувати технічну, художню складність твору будуть затребуваними у виконанні наступного завдання.

Визначити рівень технічної складності музичних творів потрібно при аналізі наступних нотних текстів:

 «Чунга-чанга»В. Шаїнського  (Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 26) «Скрипка грає» І. Поклада (Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 28) «Ой у вишневому садочку» (Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 66), «Очи черные» (Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 70), «Бубнярська полька»( Популярні мелодії. Київ. 1988. Вип.1. С. 115). В творах  «Полька» Ш. Гуно із опери «Фауст» ( Баян. 4 клас. Київ. 1988. С. 77),  «Український танець»  А. Штогаренка  (Баян. 5 клас. Київ. 1984. С. 36),  «Экоссез» Л. Бетховена (Баян. 5 клас. Київ. 1984. С. 39) потрібно проаналізувати технічні труднощі.

У варіанті №8 перевіряється знання студентом штрихів, вміння практично застосовувати на практиці ці знання. Завдання поставлено так: студент повинен вписати в чотири колонки різного музичного характеру (образу) кожен із 8 штрихів.

Активізуємо попередні знання – що таке штрихи. Адже термінологія формулювання «штрих» на баяні, акордеоні  відрізняється від прийнятих формулювань на інших музичних інструментах. Адже баян, акордеон – духові інструменти і міх приймає величезну роль у утворенні того чи іншого штриха.

Штрихи – акустичний результат поєднання способів торкання клавіш пальцями та міховедення.  Але з початку про туше (способи торкання клавіш пальцями). В перекладі з французької – (туше) – спосіб торкання клавіш пальцями. Їх п’ять:

–        нажим;
–        поштовх;
–        пальцевий удар;
–        кистевий удар;
–        глісандо.

При способі торкання клавіш нажимом утворюються штрихи: легато, легатіссімо.
Поштовхом – non legato, pоrtato.
Пальцевим ударом – стаккато, стаккатіссімо, мартеле, маркато.
Кистевим ударом – кистеве стаккато.
Швидким рухом руки 1-го та 2-го пальців по вертикалі чи горизонталі – глісандо.
Характеристика штрихів:
Legatissimo – легатіссімо – дуже зв’язна гра.
Легато – зв’язна гра
(Portato) – пор тато- зв’язна гра, при якій звуки ніби відокремлюються один від одного легким пальцевим поштовхом.
Нон легато – не зв’язна гра.
Деташе – штрих, який застосовується як в зв’язній так і незв’язній грі. Обов’язковою умовою його виконання є зміна напрямку руху міха на кожен звук, акорд чи інше звукове утворення.
Маркато – не зв’язна, підкреслена гра.
Стаккато- гостра уривчаста гра.
Мартеле – різке акцентоване стаккато.
Стаккатіссімо – дуже уривчаста гра.

Для наочності можна вписати вищезазначені штрихи в категорії зв’язності.

Основні категорії зв’язності
Зв’язно Роздільно Уривчасто
Легатіссімо, легато, портато Нон легато, деташе, маркато Стаккато, мартеле, стаккатіссімо

Легато – позначається лігою або терміном legato
Легатіссімо – терміном legatissimo, інколи терміном legato possibile (як можна більше легато)
Портато – рисочками над нотами
Нон легато – терміном non legato або відсутністю інших позначень.
Деташе – знак зміни міха на кожен звук.
Маркато – терміном marcato”, або знаком ^ над нотою.
Стаккато – крапочками над нотами.
Стаккатісімо – терміном staccatissimo.
Мартеле – різне акцентоване стаккато – знаками : ¢ над нотами.
Штрихи великою мірою зумовлюють характер мелодії та музичний образ.
Скажімо, штрихи легато, легатіссімо допоможуть донести до слухача широту і наспівність фрази.
Стаккато – підкреслить веселий, жартівливий настрій.
Маркато – створить пружній, вольовий характер.

    Теоретичні знання міхових прийомів вібрато, тремоло, рикошет перевіряється в завданні варіанту №10 при аналізі тексту  твору Ю.Шамо «Імпровізація і бурлеска»(В. Бесфамильнов, А.Семашко. Воспитание баяниста. – К.: Муз.Украина, 1989. – ст.83).

   При підготовці студента до відповіді на це питання студент повинен знати теоретичні основи до  методики виконання  міхових прийомів «вібратор», «тремоло міхом» та «рикошету». Їх освоєння – процес довготривалий.

Вібрато – ефектний баянний прийом запозичений у струнників і вокалістів. Існують такі способи виконання вібрато:
вібрато відкритими кистями правої та лівої руки;
вібрато передпліччям і кистю правої руки;
вібрато дрібним тремтіння правої (інколи лівої) руки;
вібрато ударами кисті правої руки по грифу;
вібрато поштовхами коліна лівої ноги вгору.
Рикошет – один із найскладніших баянних прийомів. Найбільш він використовується у музичних вузах та на старших курсах музичних училищ. Студент коледжу культури повинен знати позначення рикошета  в нотних текстах і теоретичні основи його виконання. В даному прикладі ККР він не зустрічається.
Тремоло міхом – найбільш поширений міховий баянний (акордеон ний) прийом. Ритмічний малюнок тут утворюється лише міхом, без участі пальці, тобто пальці – не піднімаються при частій зміні міха. В нотах тремоло позначається  знаками: v г. Є різні види міхового тремолювання. Найпоширеніше – чисте або просте тремолювання.  Складнішим є освоєння дуольного, тріольного, квартольного, рідше тремолювання непарним групуванням. Освоювати тремоло слід в повільному, пізніше в помірному темпах, під керівництвом викладача. Перш за все треба добиватися чіткості ритмічних груп.

         Готуючись до виконання варіанту №9 «Пояснити різницю між штриховими, артикуляційними та фразувальними лігами» в нотних текстах творів: «Менует» Л.Бетховена (Баян. 3 клас ДМШ. Київ.1973.С. 18), «Вітерець» (Баян. 3 клас ДМШ. Київ.1973.С. 21), «Перепілонька» (Баян.1 клас ДМШ. Київ.1973. С. 24), «Етюд» Г.Беренса (Баян.1 клас ДМШ. Київ.1983. С. 105)  студент повинен активізувати свої знання із артикуляції.

        Вище було сказано, що мотиви, фрази найчастіше об’єднуються (зв’язуються ) лігами.

Артикуляційні,  фразувальні,  штрихові  ліги позначаються одним знаком. Але вони позначають різні моменти артикуляції:
артикуляційна ліга – зв’язує і розмежовує тони;
фразувальна ліга – розділяє одну фразу від іншої за допомогою цезур;
штрихова ліга – позначає зв’язну гру (легато)

    І декілька слів про агогічні відхилення, які дозволяють виконавцю-баяністу зламати маловиразну артикуляцію. Вони позначаються різними термінами і знаками:

Rubato (вільно) – ритмічно-вільне виконання
rellentando – сповільнюючи, затримуючи
accelerando – прискорюючи
ab libitum – по бажанню
tenuto – витримуючи, точно по довжині
ritenuto – сповільнюючи

        Незнання або неточне знання музичних термінів, які позначають темп твору, призводить до зовсім іншого прочитання твору, і, в першу чергу, до спотворення музичного образу і характеру. Тому працюючи над розучуванням музичного твору, студент повинен вміти правильно вибрати темп твору. За метрономом Мельцеля можна порекомендувати таблицю швидкості основних темпів.

Дуже повільні темпи:

Largо – широко – 44-52 по шкалі Мельцеля

Adagio – спокійно – 48-56

Повільні: Andante – не поспішаючи – 58-72
Помірні:

Andantino – жвавіше ніж анданте – 72-88

Moderato – помірно – 80-96

Рухливі: Allegretto – жваво – 92-108
Швидкі: Allegro – швидко – 120-144
Дуже швидкі:

Vivace – значно швидше, ніж алегро – 168-192

Presto – дуже швидко – 184-200

           Друге  завдання комплексної контрольної роботи – перевірка набутих студентом практичних  навичок:  гри гам, арпеджіо, акордів, етюдів та  виконання музичних творів,  вивчених студентом, протягом VІ – VІІІ семестрів.

            В одинадцяти варіантах ККР із двадцяти перевіряється засвоєння гам, арпеджіо, акордів, вивчених протягом всього курсу навчання в училищі: мажорних одноголосних, в терцію,  в сексту мажорних гам С-dur, G-dur, F-dur – групуванням :1,2,3,4 на бас, мінорних одноголосних мелодичних і гармонічних гам ля -, мі -, ре -, а в терцію і  в сексту –  мелодичних гам  та гру арпеджіо та акордів.

             При підготовці студента до виконання цього завдання можна порекомендувати наступні поради.

  • Роботу над гамами потрібно проводити регулярно, бажано- щоденно.
  • Вивчення слід розпочинати в дуже повільному темпі , штрихом –легато. Лише через декілька днів можна програвати гаму іншими штрихами- нон легато, стаккато.
  • Зміну міха потрібно робити через 7 звуків –  перед 1 (8) ступенем
  • У роботі над гамами слід відпрацьовувати навички активного звуковідтворення. Звучання повинно бути соковитим , для цього слід постійно турбуватися про натяг міху лівою рукою. Можна запропонувати наступну модель гри: у висхідному порядку – гама виконується на крещендо, у нисхідному – на димінуендо.  Динамічна вершина – завжди на вищих звуках.
  • Студент повинен  усвідомити, що робота над динамічними відтінками в гамах не самоціль. Одержані навички гри на ”крещендо»і «дімінуендо»будуть використані пізніше в роботі над художнім матеріалом  в п’єсах та етюдах.
  • При виконанні коротких ( чотиризвучних) арпеджованих арпеджіо  слід активізувати власний слуховий контроль. Якість метро-ритмічної організації гри буде залежати від правильного групування:  4 звуків на бас. При взятті першого звука – 2-й палець напружується, твердо натискає клавішу, наступні 3 звуки –  беруться розслабленими пальцями правої руки. Слід також  контролювати  руку, яка не повинна затискатись.
  • На початковому етапі роботи  над чотиризвучними акордами  у правій руці  слід фіксувати якість акордового звучання. Для цього потрібно обирати самі повільні темпи. В подальшій роботі дуже корисним буде намагання грати акорди на «легато». Рука повинна дуже швидко «перелетіти»з одного акорду на інший , при чому міх повинен  вестися рівно, без всяких поштовхів  із м’яким взяттям клавіш правою рукою.
  • У наступній роботі слід практикувати виконання гам з інших клавіш однойменної позиції (це так званий варіантний спосіб роботи над технічним матеріалом). Це поглиблює знання аплікатури, загострює увагу студента на можливих моментах застосування неправильної аплікатури.
  • Студенту необхідно пройнятися усвідомленням важливості роботи над технічним матеріалом, і в першу чергу – над гамами. Адже всі навички, одержані в роботі над технічним матеріалом, будуть потім використані в п’єсах. В правій руці існує всього 3 позиції  мажорних і 3 – мінорних гам, які потім будуть  повторюватися  в інших тональностях  етюдів  та  п’єс.
  • Саме в роботі над технічним матеріалом слід відпрацьовувати штрихи: легато, нон легато, стаккато. Одержані навички значно скоротять час вивчення етюду чи твору, посилять слуховий контроль студента.
  • Робота над гамами повинна плануватися студентом і становити не менше 20-30 хвилин часу щоденно. Найкраще – це робота в ранкові години.

При підготовці студента до виконання варіантів №18, 19 («Виконати улюблений етюд із робочого плану VІ семестру» та «Виконати етюд на акордову техніку, вивчений протягом V-VІ семестрів) слід дати рекомендації для роботи над етюдами.

  • На початковому етапі роботи над етюдом слід визначити тональність та вид техніки, використаної автором етюду. Тональність підкаже  стандартну аплікатуру однойменної гами. Особливо це важливо в мінорних тональностях, де правильне визначення відповідно мелодичного чи гармонічного мінору, вкаже на відповідну аплікатуру. Ідентифікація виду техніки спонукає студента звернутися до аплікатури того чи іншого технічного прийому , вивченого раніше.
  • Розбір нотного тексту слід проводити в повільному темпі. Особливо прискіпливо студент повинен приділяти увагу аплікатурі, зазначеній автором чи редактором.
  • Робота над нотним текстом не повинна зводитись до опанування лише  необхідних технічних прийомів чи навичок. Студент повинен вміти проаналізувати структуру технічного твору: межі періоду, речення, фрази, визначити кульмінаційні точки. Велику увагу слід приділяти роботі над артикуляцією та фразуванню. В цьому контексті головна роль належить роботі над міховеденням. Студент з перших занять повинен усвідомити, що зміна міху повинна відбуватися  по фразах, а не по тактах. А кожне завершення фрази повинно закінчуватись зняттям руки.
  • У лівій руці особливо зростає роль правильної метро-ритмічної організації гри. На сильну першу долю бас повинен братися  глибоко, з невеличкою затримкою. Акорди слабких долей беруться легко, значно коротшим нажимом  клавіш. Треба постійно контролювати свою гру, щоб слабкі долі акордів не звучали сильніше  наголошених перших  долей. Особливо уважним студент  повинен бути при грі нотних  текстів в розмірах  : 3/4, 3/8. 

Студент повинен усвідомити, що робота над гамами та етюдами є приготуванням тієї бази, на якій пізніше буде побудована подальша  робота при вивченні  художніх творів.

       Значна увага в комплексній контрольній роботі приділені перевірці залишкових навичок з виконання художніх творів. Є завдання: виконати напам’ять твір із робочого плану VІІ, VІ, V семестрів, улюблений твір, вивчений у коледжі протягом І-ІV курсів, українську польку, вальс за вибором студента,  щедрівку чи колядку, улюблену авторську естрадну пісню. Вміння правильно працювати над розучування музичних творів – виховується в процесі виконання всіх методичних рекомендацій викладача, із надбанням студентом свого власного досвіду.

     Можна надати загальні рекомендації із роботи над музичними творами.

  1. Розбір нотного тексту:
  • слід визначити тональність твору, назву ключових знаків;
  • уточнити аплікатуру, ритмічну структуру мелодії, початківцям дуже корисним буде сольмізація мелодичного малюнку;
  • розбір тексту потрібно розпочинати в дуже повільному темпі;
  • при     необхідності – можна рахувати в голос чи про себе;
  • в разі необхідності можна розбирати деякі такти  кожною рукою окремо;
  • необхідно визначити межі речень,фраз, штрихи, якими виконується твір;
  • програвати твір не варто лише з початку до кінця, дуже корисним буде робота над технічно складними місцями, окремими тактами.

2.Робота над нотним текстом та художнім виконанням твору:

  • на цьому етапі зростає темп програвання твору;
  • уточнюються штрихи;
  • остаточно виставляються знаки зміни міха;
  • проробляються  динамічні відтінки;
  • важливо не допустити  різкого збільшення темпу, слід програвати твори в різних,  більше  повільних темпах;
  • потрібно уточнити  кульмінацію твору, трактовку;
  • дуже важливо  постійно працювати із нотним текстом, це унеможливить «загравання» твору

3. Підготовка до публічного виступу:

  • текст твору заучується  напам’ять;
  • дуже корисним  є «програвання» твору без інструмента, коли студент внутрішнім слухом  відтворює темп, характер мелодії, ритмічний малюнок;
  • важливо навчитись імітувати майбутній виступ на сцені, це можна робити перед батьками, товаришами, в решті-решт  в пустому класі з відповідним психолого – емоційним настроєм;
  • треба продовжувати грати твори з нот в стриманих темпах, особливо активізуючи роль слухового контролю, адже  на заключному етапі роботи над художнім твором найчастіше відбувається «загравання» твору;
  • перед виступом  студенту слід  розігратись на технічному матеріалі в повільних темпах.

     Виконання методичних рекомендацій допоможе студентам спеціалізації «Народне інструментальне мистецтво успішно підготуватися до виконання комплексної контрольної роботи із дисципліни «Спеціальний музичний інструмент» (баян, акордеон)