ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ
для студентів спеціальності 023 “Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація” та 024 «Хореографія»

Укладач: С.П.Мосякіна

Навчальний модуль № 1

 Тема 1.Сутність та організація підприємництва

  1. Поняття «підприємництво». Основні функції підприємництва.
  2. Основи виникнення і розвитку підприємництва.
  3. Підприємницька ідея та механізм її втілення.
  4. Технологія заснування власної справи.
  5. Основні способи організації власного бізнесу.

1. Підприємництво – організація виробництва, під­приємницька здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

 ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА:

  • Новаторська функція – сприяння процесу продукуван­ня нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.
  • Організаційна функція– впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та кон­троль за їх виконанням.
  • Господарська функціянайефективніше  використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.
  • Соціальна функція виготовлення товарів і послуг, не­обхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.
  • Особистісна функція – самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

Комплексне  визначення сучасної сутності підприємництва: самостійне організаційно-госпо­дарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збу­ту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

2. Двома сторонами су­спільного виробництва є: продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини еко­номічної власності).
Продуктивні сили чинник, який забезпечує перетво­рення речовини природи відповідно до потреб людей і створює різноманітні блага (матеріальні, духовні).
Продуктивні сили: люди (основна про­дуктивна сила), засоби праці (річ або сукупність речей, яки­ми людина діє на речовину природи), предмети праці  (ре­човина природи, на яку людина діє у процесі праці, оброб­ляючи її.), наука і інформація, сили природи  (сонце, вітер, морські та океанські припливи, ядерна енергія та ін.), форми і методи організації виробництва.

 Виробничі відносини: організаційно-економічнівідносини з приводу 1) грошового обігу, ціноутворення, фінансів та кредиту, маркетингу і менеджменту, біржової справи тощо; 2) трудової діяльності, поділу, спеціалізації та кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо; соціально-економічні відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів та багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва.

Матеріальною основою виникнення підприємництва є товарне виробництво (організація суспільного госпо­дарства, за якої окремі продукти виготовляють відокрем­лені виробники і для задоволення суспільних потреб не­обхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, які внаслідок цього стають товаром). Найкращі можливості для розкриття підприємницьких здібностей людини, для організації підприємницької діяльності створює ринкова економіка.

3. Підприємницька ідея – конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

 Окремі елементи цього цілісного знання:

  • усвідомлення необхідності працювати на межі своїх здібностей (фізичних, розумових, організаторських та ін.);
  • відмова від попереднього виду занять, професії тощо;
  • прагнення стати власником, передусім власником підприємства (а отже відмова від праці на інших осіб);
  • прагнення постійно збільшувати своє багатство шляхом створення товарів і послуг, необхідних для су­спільства;
  • прагнення в такий спосіб реалізувати свою мету, до­могтися визнання у суспільстві й навіть впливу на політику;
  • чітке усвідомлення шляхів отримання ресурсів для створення власного підприємства або труднощів при його створенні за наявності власних нагромаджень;
  • знання певного виду підприємницької діяльності, шляхів створення підприємства у відповідній сфері чи га­лузі народного господарства;
  • вміння вибрати оптимальну організаційну та ор­ганізаційно-правову форму його існування;
  • знання можливих ризиків, які очікують діяльність підприємства та вміння управляти ними, нейтралізувати найгірші негативні сторони;
  • вміння організувати облік на підприємстві та знан­ня основ такого обліку;
  • знання зовнішніх чинників, які впливають на під­приємницьку діяльність: чинного законодавства, форм та засобів економічної політики тощо.

Виявом підприємницької ідеї є ідеяство­рення нового товару або послуги. Новий товар – товар, який принципово відрізняється від наявних на ринку товарів або має серйозні якісні вдоско­налення порівняно з товарами-аналогами.

Джерела підприємницької ідеї:

1) отримані знання у середній школі та вищому за­кладі освіти при вивченні економічних дисциплін;
2) досвід у цій сфері батьків, родичів та знайомих;
3) інформація, отримана із засобів масової інформації;
4) думка споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги;
5) ідеї науковців, які проводять теоретичні та при­кладні дослідження;
6) відвідування ярмарків і виставок передового досвіду;
7) ідеї потенційних конкурентів, публікації у профе­сіональних виданнях;
8) знання основних способів підтримки державою підприємницької діяльності.

4. Для створення малих приватних підприємств, які ви­користовують індивідуальну форму організації бізнесу (індивідуальне підприємство, засноване на осо­бистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), необхідним є статут підприємства.

Основні джерела формування майна підприємства:
1)    грошові та матеріальні внески засновників;
2)    доходи, отримані від господарської діяльності;
3)    доходи від цінних паперів;
4)    кредити банків та інших кредиторів;
5)    капітальні вкладення і дотації з бюджету;
6)    доходи від роздержавлення та приватизації влас­ності;
7)    придбання майна іншого підприємства.

Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяль­ності здійснюють у виконавчому комітеті міської, район­ної Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, ди­рекції та ін.) чи місцем проживанням суб’єктів бізнесу. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи – необхідні такі установчі документи:

  • рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб’єкта підприємницької діяль­ності. Таким рішенням за наявності двох і більше влас­ників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;
  •  статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарю­вання);
  •  реєстраційна картка, заповнена у трьох примірни­ках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником (слугує водночас заявою про державну реєстрацію);
  • документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;
  • нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (подається, коли власником (одним із власників) підприємниць­кої діяльності є юридична особа).

5. Для організації власного бізнесу необхідний початко­вий (стартовий) капітал. Початковий капітал– сума грошей, цінних паперів або матеріально-речових цінностей, необхідних підприємцю для відкриття власної справи, створення підприємства з виробництва товарів, послуг. Де взяти початковий капітал, щоб почати свій власний бізнес?

  • Сім’я та друзі.
  • Кредит для малого бізнесу.
  • Венчурні капіталісти.
  • Кредит житлового капіталу.

 З юридичного погляду підприємство може бути створене:

1) згідно з рішенням власника (ів) майна чи уповноваженого ним (ними) органу підприємства за­сновника, або за рішенням трудового колекти­ву відповідно до чинного законодавства, а також внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з антимонопольним законодавством;

2)  внаслідок виділення із складу діючого підприємства, на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Обмеження підприємництва:

1) виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (крім спеціально обумовлених);
2)    виготовлення і реалізація військової зброї та боє­припасів до неї, вибухових речовин;
3)    видобування бурштину;
4) охорона окремих особливо важливих об’єктів дер­жавної власності (перелік яких дається Кабінетом Мі­ністрів);
5)    розробка, випробування, виробництво та експлуа­тація ракет-носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише держав­ними підприємствами та організаціями.

Перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями встановлює уряд. Ліцензія документ, який видається н власнику дер­жавними органами, на право займатися певним видом підприємницької діяльності (що потребує обмежень) або з метою вилучення платежів за надання такого дозволу.

Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його ліквідації та реорганізації.  

Тема 2: Загальні умови підприємницької діяльності

  1. Умови і принципи підприємницької діяльності.
  2. Етика підприємництва та соціальна відповідальність у бізнесі.
  3. Мале підприємництво: сутність; державна підтримка малого бізнесу.
  4. Форми і методи реалізації послуг у сфері культури.

Щоб підприємницька діяльність стала ефективною і стабільною, необхідно створити певний комплекс умов в усіх сферах суспільного життя: економіки, права, політики та ін. В економічній сфері найважливішими умовами є:

1) реальний плюралізм форм власності (на­явність різних типів та форм власності, які визнані чинним законодавством рівноправними і можуть конкурувати між собою у боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталу тощо);
2) розвинута інфраструктура підтримки підприєм­ництва (консультаційних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);
3) стабільна, науково обґрунтована економічна полі­тика держави (політика підтримки підприєм­ництва, передусім дрібного);
4) державне регулювання економіки (за допомогою економічних важелів);
5) раціональна економічна, зовнішньоекономічна політика, (продумана політика протекціонізму, за­хисту вітчизняного товаровиробника).

У сфері права основними умовами підприємницької діяльності є:

1) ефективна та стабільна законодавча база щодо підприємництва;
2) розвинуте антимонопольне законодавство та на­явність механізмів його реалізації;
3) ефективна система захисту інтелектуальної влас­ності;
4) проста процедура реєстрації підприємств, скорочен­ня форм звітності та контролю за їх діяльністю, відсутність хабарництва і чиновницького свавілля у цій діяльності;
5)    пільгове податкове законодавство.

Умовами підприємницької діяльності в інших сферах є:

  • стабільна політична ситуація;
  • позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців;
  • належний рівень культури підприємництва: етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.

2. Етика  підприємництва (ділова етика) – цекомплекс норм і правил моральної поведінки керівника і вміння поєднувати про­фесійні принципи управління із загальногуманітарними. Культура підприємницької діяльності спира­ється на такі соціальні цінності: рівність, справедливість, повага, злагода, порядок. Елементи культури підприємницької діяльності:

  • матеріальні (рівень розвитку підприємства, зокрема управлінської та інформаційної техніки
  • духовні (сукупність професійних знань підприємця, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення)
  • особистісні (вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи)
  • інституціональні (соціальні цінності й норми, в тому числі віра й переконання)

3. Соціальна відповідальність бізнесу – одна з провідних концепцій у тлумаченні основної мети діяльності підприємств. Вона означає, що такою метою перестало бути максимальне привласнення прибутку, а стало задоволення соціальних потреб та інтересів усіх верств населення.

4. Кількісні критерії зарахування під­приємств до категорії малих: чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балансова вартість активів.

 Позитивні риси малих підприємств

  • гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
  • повніше використання робочої сили та устаткуван­ня, менший рівень запасів;
  • раціональна організаційна структура підприємства;
  • швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів;
  • можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей;
  • невисокі експлуатаційні витрати;
  • відносно невеликий капітал для створення таких підприємств;
  • можливість зменшення витрат за раху­нок вузької спеціалізації, економії на управлінських вит­ратах та ін.;
  • високі шанси на успіх;
  • значна роль у створенні нових робочих місць;
  • створення конкурентногосередовищаяк важливої рушійної сили економічного прогресу.

     Негативні риси малих підприємств

  • нижча продуктивність праці порівняно з крупними підприємствами;
  • нездатність впроваджувати важливі капіталомісткі досягнення науки;
  • економія на умовах праці та техніці безпеки;
  • обмеженіша можливість підвищувати кваліфіка­ційний рівень найманих працівників;
  • значні труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо;
  • обмеженість у впровадженні найпрогресивніших форм та методів організації виробництва;

   Основні напрями підтримки малого підприєм­ництва:

  • Фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності: надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик; дотацій, податко­вих пільг і кредитів, амортизаційних пільг.
  • Кадрове та інформаційне забезпечення: навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців; заснування регіональних інформаційних центрів; створення мережі консульта­тивних пунктів, з різних напрямів діяльності малих підприємств; центрів розвитку малого бізнесу.
  • Подат­кова політика: сприятлива подат­кова політика щодо інвестицій, витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); створення робочих місць.
  • Створення ефективної законодавчої бази

5. Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній та аматорській основі і в порядку, визначеному законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

     Особливості послуг у сфері культури: неможливість придбати їх про запас (концерти, циркові програми неможливо зберігати на складі); неможливість переміщувати (зіграний на різних сценах і різними акторськими групами спектакль щоразу є окремим продуктом)

Види нематеріальних послуг за функціональними особливостями:

Послуги, що безпосередньо виконують культурну функцію:

  • послуги, які надають актори, читці, музиканти, співаки під час концертів, шоу, спектаклів, лекцій, екскурсій;
  • послуги, які надають диригенти, балетмейстери, хормейстери, режисери та ін.

Послуги, що виконують функцію «поширювального механізму»:

  • видача книг в бібліотеках, показ фільмів у кінотеатрах, прокат відеокасет, театральних костюмів і реквізиту, продаж предметів художнього мистецтва

Матеріальні послуги за функціональним призначенням поділяють на:
виробничі засоби культури – продукти організацій культури і мистецтва, за допомогою яких інші заклади або творчі працівники мають змогу створювати свої продукти

  • фарби, пензель, мольберт
  • гримувальні засоби
  • театральна бутафорія, реквізит, театральні костюми
  • музичні інструменти
  • поліграфічна техніка та ін.

 інформаційні засоби культури – продукти, за допомогою яких споживач задовольняє різні культурні потреби:

  • аудіо-, відеотехніка та ін
  • різноманітні засоби масових комунікацій

З огляду на функції організацій культури і мистецтва, послуги класифікують на такі групи:

культурно-професійна освіта

  • діяльність архівів, бібліотек, лекторіїв
  • освітня діяльність спеціальних навчальних закладів
  • окремі види пізнавального туризму щодо надання відповідних культурних послуг

художня творчість

  • діяльність закладів мистецтва: театрів, концертних організацій, філармоній, цирків
  • діяльність професійних художників, скульпторів, майстрів художніх народних промислів
  • аматорська творчість щодо надання відповідних культурних послу

відпочинок і розваги населення

  • організації шоу-бізнесу та інші розважальні заклади

Тема 3 : Особливості маркетингу у сфері культури

 1.ЗНАЧЕННЯ МАРКЕТИНГУ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

«Маркетинг – це процес планування і здійснення програм, спрямованих на створення, побудову і підтримку відносин взаємовигідного обміну з цільовими аудиторіями для задоволення індивідуальних і колективних потреб». Причини посилення значення маркетингу в діяльності організацій культури:

  • розширення об’єму послуг в сфері культури;
  • різноманітність послуг сфери культури;
  • ускладнення завдань, що вирішуються в сфері культури;
  • інтенсифікація інформаційних потоків між установами, що надають послуги в сфері культури, з одного боку, і споживачами цих послуг – з іншого;
  • ускладнення структури потреб клієнтів і зростання їх запитів і вимог до установ культури

Перехід до маркетингової стратегії означає переорієнтацію усіх напрямків діяльності організації на можливості конкретного покупця або користувача послугою, тобто орієнтація на вимоги ринку послуг.

Основні принципи маркетингового управління в сфері культури:

  • ретельне і всебічне вивчення ринку соціокультурних послуг, з урахуванням наявних потреб і переваг споживачів;
  • цілеспрямований вплив на ринок послуг з метою формування платоспроможного попиту на певні види послуг;
  • пристосування поточної діяльності організації до вимог ринку;
  • розробка і впровадження таких видів послуг, які відповідають споживчим перевагам населення.

Чинники, які впливають на повноцінне використання маркетингових технологій в сфері культури:

  • знання ринку споживачів послуг, їх запитів, дискомфортів у сфері дозвілля, культури і творчості;
  • знання соціальних можливостей піклувальників (державні органі управління, територіальні громади, громадські рухи, спонсори, меценати), зацікавлених у наданні соціокультурних послуг;
  • знання мотивації піклувальників, тобто їх власних інтересів, що спонукають їх надавати відповідну підтримку

Маркетинг соціально-культурної сфери це «технологія досягнення тих сегментів ринку, які найбільш ймовірно зацікавлені в даному продукті, адаптуючи до продукту комерційні змінні – ціну, місце і просування, – щоб  встановити контакт продукту з достатнім числом споживачів і досягти цілей, сумісних з місією організації культури» (Франсуа Кольбер)

Маркетинг соціально-культурної сфери – це використання маркетингових технологій в сфері культури, організаціями, що здійснюють соціокультурну діяльність для найбільш повного задоволення потреб споживача і отримання максимального соціального ефекту для суспільства в цілому і окремих груп населення. У більшості випадків мета маркетингу сфері культури – сприяти поліпшенню, культурному збагаченню життя окремої людини і суспільства в цілому.

Маркетинг в соціально-культурній сфері має специфічні особливості, які трансформують увесь комплекс маркетингу і впливають на вибір технологій маркетингу, а саме:

  • некомерційний характер діяльності організацій, що надають соціокультурні послуги;
  • активне втручання, контроль і фінансування державою організацій, які надають соціокультурні послуги, а також пильна увага громадськості до якості і кількості послуг, що надаються в сфері культури;
  • при плануванні і реалізації продуктів і послуг в сфері культури основний акцент робиться на отримання максимального соціального ефекту;
  • багатозначність цілей соціально-культурної діяльності та можливість їх розширення;
  • продукти і послуги в галузі культури задовольняють усі види потреб людини – від повсякденної культури, яка зосереджена на нижніх щаблях ієрархії потреб, до вищих щаблів потреб людини;
  • зростання конкуренції серед потенційних учасників, що бажають отримати можливість формувати соціально-культурні послуги;
  • конкуренція між організаціями та творчими особистостями з метою залучення клієнтів (глядачів) для отримання соціально-культурних послуг;
  • неринковий тиск на потенційні можливості організації в наданні платних послуг.

Серед завдань, вирішення яких можливе завдяки застосуванню технологій маркетингу в соціально-культурній сфері можна виділити три основні групи:

  • зростання надійності продуктів і послуг в галузі культури, що надаються споживачам (якість, ціна, місце, кваліфікація тощо);
  • підвищення конкурентоспроможності організацій сфери культури, на основі систематичної реалізації планів маркетингу;
  • безпека обслуговування споживачів, не тільки фізична, але й економічна, суспільна, екологічна та ін.

Маркетинг у сфері культури можна розподілити з таких позицій:

  1. Маркетинг з усвідомленням своєї місії в концепції «освіченого маркетингу» — місія організації культури і мистецтва має виражати їх позицію в широкому соціальному контексті, бути соціально значущою, а не орієнтуватися тільки на внутрішні пріоритети, виражені у вузькопрофесійних поняттях (Ф. Котлер «Основи маркетингу).
  2. Соціально-етичний маркетинг — маркетинг некомерційної організації має орієнтуватися на поєднання довгострокових інтересів споживачів і суспільства загалом. Організації культури повинні підтримувати тільки такі соціальні потреби, які відповідають зростанню соціального добробуту в перспективі. Соціально-етичний маркетинг забезпечує довгострокові переваги «суспільно корисних» товарів і послуг, не знижуючи їх привабливості.
  3. Маркетинг ціннісних переваг — некомерційна організація має вкладати велику частину своїх ресурсів у підвищення реальної цінності наявних товарів і послуг, а також їх функціональних можливостей для зручності споживачів.
  4. Маркетинг, орієнтований на споживача — некомерційна організація повинна формулювати і планувати свою маркетингову діяльність з позицій споживачів.
  5. Інноваційний маркетинг — некомерційна організація має постійно піклуватися про реальне поліпшення маркетингу, вдосконалювати свою діяльність і підвищувати якість запропонованих товарів і послуг. (В.Ю.Степанов «Інформаційний маркетинг у сфері культури)

Ключовим поняттям маркетингової діяльності, є потреби споживачів. Секрет успіху будь-якої фірми на конкурентному ринку – в умінні якнайкраще їх задовольнити. Потреба – відчуття людиною нестачі чогось необхідного, спрямоване на його зменшення чи ліквідацію. Бажання – зовнішня форма вияву потреби, яка набула специфічної, конкретної форми відповідно до культурного рівня та особистості індивіда. Попит – це бажання з урахуванням наявної купівельної спроможності (забезпечена грошима потреба в товарах, які реалізуються на ринку. Товар – це все, що може задовольнити потребу або бажання і пропонується ринку з метою привертання уваги, придбання, використання та споживання. Обмін – акт отримання бажаного продукту з пропозицією чогось натомість. Угода – обмін цінностями (погодження умов, терміну та місця їх реалізації). Ринок – сукупність покупців та продавців, які намагаються та здатні купити, заінтересовані у продажу товарів і схильні до обміну.

2.МАРКЕТИНГОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ: ВНУТРІШНЄ, ЗОВНІШНЄ.

Маркетингове середовище є ключовим моментом процесу управління. Складається із сукупності факторів на макро- і мікрорівнях, які безпосередньо впливають на ефективність роботи організації.

Соціальні фактори макросередовища: політичні, економічні, демографічні, соціокультурні, науково-технічні. Сфера культури вирізняється стійкими зворотними зв’язками зі своїм макросередовищем, які полягають у безпосередньому впливі на формування особистості, культурного рівня нації, що в кінцевому рахунку впливає на відношення до сфери культури.

Мікросередовище поділяється на зовнішнє середовище (реальні і потенційні відвідувачі; спонсори і покровителі; партнери; конкуренти; засоби масової інформації тощо); внутрішнє середовище (особи і ті сили, що здійснюють маркетинг всередині фірми; служби, які планують, розробляють і здійснюють маркетингові програми окремо для відвідувачів, друзів установи, спонсорів і т.д.

Рисунок3

Комплекс маркетингу– це сукупність маркетингових засобів (товар, ціна, розподіл, просування), певна структура яких забезпечує досягнення поставленої мети та вирішення маркетингових завдань.

Комплекс маркетингу (marketingmix) (4Р): Product (товар /послуга/), Price (ціна), Place (місце), Promotion (просування)

Рисунок6

Маркетингові дослідження – об’єктивний  збір та аналіз добровільно отриманої інформації про ринки споживачів, товари і послуги

Рисунок7

Ціль дослідження залежить від фактично сформованої ринкової ситуації. Маркетингові дослідження завжди націлені на визначення і рішення якої-небудь конкретної проблеми, тобто сукупності приватних задач, що випливають з головної задачі

Робоча гіпотеза це імовірне припущення щодо сутності і шляхів вирішення розглянутих явищ, свого роду алгоритм вирішення виявлених для дослідження проблем. Вона є основою для визначення системи показників.

Рисунок8

Підсумком проведеного дослідження є розробка висновків і рекомендацій, що повинні безпосередньо випливати з результатів розробки, бути аргументованими і вірогідними, спрямованими на вирішення проблем, що досліджуються.

Тема 4 Менеджмент у сфері культури

  1. Сутність і характерні риси менеджменту в соціально-культурній сфері.
  2. Управлінські функції.
  3. Основи бізнес-плану.

Менеджмент – це:

  • систематизована сукупність теоретичних і практичних знань про керування соціотехнічними системами; ієрархія керування, адміністративні одиниці, спеціалісти й інші виконавці;
  • влада і мистецтво керівництва – авторитет посади, авторитет менеджера, обов’язки підлеглих виконувати його розпорядження;
  • засіб і манера спілкування з людьми під час проведення ділових нарад, переговорів, телефонних розмов і ін.;
  • адміністративні уміння і навички керівника, що дозволяють йому організовувати ефективну роботу апарату керування;
  • сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності.

Менеджмент сфери культури – спеціально організоване управління галуззю культури і закладами, що складають її систему, для досягнення визначеної цілі і підвищення ефективності як системи в цілому, так і її окремих елементів. Ціль менеджменту: створення ефективної організації та зміцнення її відповідно до мінливих умов і обставин. Принципи менеджменту: цілеспрямування, урахування індивідуальних особливостей, єдиноначальності, спеціалізації в сфері керування, діапазону керування, економічності, чіткої регламентації повноважень.

  1. Управлінські функції: ПЛАНУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, КОНТРОЛЬ, МОТИВАЦІЯ.

         ПЛАНУВАННЯ – вид управлінської діяльності, спрямований на визначення цілей і майбутнього стану організації, а також ресурсів, необхідних для їх досягнення.          Планце заздалегідь намічений порядок, послідовність здійснення трудової діяльності; показує що, як, коли і ким буде виконано.

Види планування: Стратегічне: планування на перспективу, вказує напрям дій для забезпечення реалізації місії підприємства, розраховане на тривалий (10 – 25 років) або середньостроковий (3 – 5 років) період. Тактичне – втілення стратегії у конкретні проекти. Визначає розміри необхідних інвестицій, види та джерела ресурсів, встановлює оптимальні терміни реалізації проектів. Планування на середні проміжки часу (1 – 2 р.), в межах яких відбувається реалізація конкретного управлінського рішення з визначенням необхідних для цього ресурсів. Оперативне є способом реалізації стратегії організації, планування окремих операцій у загальному господарському потоці, наприклад планування виробництва, маркетингу тощо. Планування роботи на короткі проміжки часу (період у межах 1року з поділом на квартали і місяці), в процесі якого деталізуються плани підрозділів підприємства і відбувається їх коригування у зв’язку зі зміною обставин.

     ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ. Головна задача – визначити хто за що відповідає, хто з ким повинен співпрацювати на різних етапах виконання плану.

     Форми організації управління: Делегування повноважень – передача частини управлінських функцій більш низькому рівню. Створення організаційної структури об’єднання – структури підпорядкування і відповідальності.  Регламентування прав, обов’язків, фахових функцій робітників (юридичне оформлення прав і обов’язків у посадових інструкціях, трудових контрактах). Нормування витрат праці і термінів виконання визначених робіт. Інструктаж працівників. Прийняття управлінських рішень

         КОНТРОЛЬ – процес, за допомогою якого керівники всіх рівнів перевіряють слушність своїх рішень, обґрунтованість критеріїв і показників, що лежать в основі діяльності підлеглих. Види контролю: поточний контроль за відхиленнями (з’ясовується, які відхилення від наміченого небезпечні, істотні, а які припустимі); контроль, що випереджає (ціль – не припустити відхилень, попередити збої; проводяться іноді корекційні впливи, щоб запобігти небажаним змінам); підсумковий контроль (призначення – переконатися, чи досягнута поставлена ціль, проаналізувати проблеми, що виникли на шляху до її досягнення, а також пошук оптимальних варіантів їх рішення)

           МОТИВАЦІЯ І РЕГУЛЮВАННЯ – Будь-який керівник для спонукання підлеглих до гарної, сумлінної, якісної роботи повинен піклуватися про підвищення рівня їх задоволеності. Для цього він посилює головні мотиватори. В загальному вигляді управління мотивацією здійснюється на основі: економічних методів  (підвищення заробітної плати та інші економічні заохочення за хорошу роботу, позбавлення премії, штрафи за невиконання обов’язків); цільового методу (постановка перед підлеглими конкретних і нових трудових цілей підвищує його ефективність); методу розширення й збагачення робіт (розширити роботу – це значить дати робітнику більше роботи того ж типу, тоді як для збагачення праці йому доручають більш складну роботу або більш високого порядку роботу, більш різноманітну, більш значиму, більш самостійну і т.п.); методу співучасті (працівники беруть участь у спільному прийнятті рішень, що підвищує їхню активність і задоволеність роботою)

 Самостійна робота МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ.

  1. Методи управління – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації та ефективного виконання її місії.

Економічні методи менеджменту – сукупність прийомів, способів, що забезпечують використання об’єктивних економічних законів і інтересів у діяльності організації на основі товарно-грошових відносин з метою досягнення її цілей, називається економічними методами менеджменту. У систему економічних методів входять: ціна, кредит, фінанси, прибуток, економічні стимули (заробітна плата, премії), податки, бюджет, плани.

Організаційно-розпорядчі методи (адміністративні) – це сукупність засобів і прийомів прямого керуючого впливу на організаційні відносини між працівниками в процесі функціонування системи (виробництва, надання послуг) з метою керування її стану у відповідності до умов, що змінюються.

Організаційне регламентування полягає: в складанні сукупності правил, оформляється у вигляді конкретних адміністративних актів: положень, статутів, постанов.          Положення – визначають порядок утворення, вид діяльності, основні завдання, структуру і функції підприємств, організацій, закладів та їх структурних підрозділів. Статути – оформлюють утворення організацій і підприємств і визначають їх структуру, функції і правові положення. Постанови приймаються колегіальними органами державного управління, а також різними громадськими органами, з’їздами, конференціями, нарадами і зборами.

Організаційне нормування – це створення нормативів: технічних (стандарти, креслення); технологічних  (тривалість, послідовність виконуваних операцій); календарно-планових (ритм виробництва, тривалість виробничого циклу); трудових (тарифні розряди, оклади, тривалість робочого дня, величина відпустки); економічних (норми витрат матеріалів, амортизаційних відрахувань, рентабельності).

Організаційно-методичне інструктування в управлінській системі проводиться шляхом розроблення і впровадження інструкцій, правил. Інструкція – це  документ, який регламентує порядок виконавчих дій, на основі актів вищих органів і наказів самого підприємства. Правила близькі за своєю формою і змістом до інструкцій (правила внутрішнього розпорядку, експлуатації службових приміщень).

Методи розпорядчого впливу: Накази – це акти одноособового управління у відповідно до принципів єдиноначальності, якими регулюється діяльність підприємств або закладів. Видавати накази можуть тільки керівники підприємств. Розпорядження – це  вираження вимог до підлеглих з вирішення окремих питань короткочасного характеру. Вони видаються керівниками в межах наданих їм прав і повноважень. Усна вказівка, яку віддають своїм підлеглим керівники всіх рівнів управління.

Соціально-психологічні методи менеджменту – це  способи впливу на колективи людей, які основані на використанні наукових досягнень соціальної і загальної психології в управлінні виробництвом. Соціальні методи спрямованні на формування поведінки людей шляхом впливу на детермінанти (потреби, ідеали, цілі, інтереси, задатки, нахили ) їх діяльності. Психологічні методи. Керівник може приймати правильне рішення лише в тому випадку, якщо він буде знати і враховувати в своїх діях психологію колективу і окремих виконавців.

3. Бізнес-план– документ,  який містить комплексне обґрунтування стратегії (програми) розвитку всіх сфер діяльності підприємства на основі поточного та перспек­тивного планування такої діяльності.

         Функції бізнес-плану: надання всебічної інформації кредиторам та інвесторам про підприємство; обґрунтування основної мети підприємницької діяльності; стислий опис підприємницької діяльності; характеристика товару або послуги, їх якості; обґрунтування прогнозу розвитку виробництва; комплексне дослідження ринку; визначення життєдіяльності підприємства в умовах конкуренції; обґрунтування ефективності підприємства на основі оцінки витрат, цін, очікуваного прибутку; оцінка професійного рівня управлінського персоналу (підприємця, менеджерів та ін.) ефективності їх роботи

         Принципи складання бізнес-плану: якісне і змістовне оформлення; чітке орієнтування на адресата (кредитора або інве­стора); ретельна характеристика певного сегмента (ніші) ринку, потреб споживачів та їх переваг при купівлі товарів і послуг даного підприємства; переконливість у реалізації основної ідеї.

Підготовка бізнес-плану починається з правильного оформлення титульного аркуша, на якому повинні бути зазначені:

  • повна офіційна назва;
  • організаційно-правова форма підприємства;
  • юридична адреса підприємства(адреса, зазна­чена у документах про реєстрацію);
  • поштова адреса підприємства, яка не завжди збіга­ється з юридичною;
  • номери телефонів, факсів та електронної пошти;
  • прізвища та посади працівників підприємства, які виступатимуть від його імені;
  • вартість проекту.

На наступному аркуші бізнес-плану наводять його де­тальний зміст із зазначенням сторінок кожного з розділів.

Супрово­джувальні документи бізнес-плану: посадові інструкції, довідки про кадровий склад; специфікації товарів (перелік товарів та послуг, їх кількість, якісні харак­теристики та ін.); креслення, фотографії, копії угод і контрактів, прейскуранти (довідник про ціни на товари, послуги, про­дукцію); патентна документація, фінансові документи (ба­ланс руху грошових коштів,  розрахунок та аналіз фінансових ко­ефіцієнтів – заборгованості, власності, тощо); зразки рекламних матеріалів, дані інвентаризації тощо.

     Структура бізнес-плану:

  1. Вступна частина (2-2,5 сто­рінки). Коротка характеристика пропонованого проекту, товарів і послуг, поста­чальників матеріалів, ринки збуту, ретельна оцінка витрат, збитків і прибутків, використання останніх тощо.
  2. Загальна характеристика підприємства. Зазначення його організаційно-правової форми, дати і місця реєстрації, прізвищ засновників, інформація про шляхи виникнення підприємства.
  3. Опис підприємницької діяльності (бізнесу). Зазначають сферу діяльності підприємства, аналізують стан справ у галузі, потенційних конкурентів та споживачів. Визначають характер. На підставі цього об­ґрунтовують потреби у кредитах або інвестиціях, терміни їх отримання, величину очікуваних прибутків від інвес­тицій.
  4. Характеристика товару або послуги. Стислий комплексний аналіз якості товарів і послуг, які планує випускати і надавати підприємство (техніко-економічні характе­ристики, надійність, довговічність, екологічність, есте­тичність та ін.). Зазначають наявні патенти, лі­цензії, характеризують приміщення тощо.
  5. Виробничий план. Опис виробничого проце­су, технології виробництва, виробничих приміщень, рівня техніки. Характеристика підрозділів підприємства, послідовність технологічного циклу, рівень безпеки ви­робництва, його екологічність
  6. План маркетингу. Стисла характери­стика стратегії маркетингу (визначення цілей, плануван­ня та організації маркетингових заходів, засобів досягнен­ня поставленої мети, способів стійкого просування послуг на конкретний ринок тощо). Комплексний аналіз ринку (основних конкурентів підприємства, їх сильних та слабких сторін, обґрунтування прогнозу розвитку конкуренції, постачальників, якості законодавства, впливу державного регулювання, розрахунки обсягів і запланованого продажу та ін.). Аналіз цінової політики залежно від життєвого циклу товару, просування його.
  7. Організаційний план. Дані  про управлінський апарат підприємства (керівників без­посереднього виробництва, служби маркетингу, фінансів, начальника відділу кадрів); про організаційну структуру управлінського апарату (взаємодію різних служб і підроз­ділів); про контроль та координацію їх діяльності; про за­сновників та основних пайщиків, міру їх відповідальності, вибір стратегії управління та методів її реалізації.
  8. Оцінка ризику і страхування. Визначення ступеня ризикованості даного виду підприємницької діяльності (бізнесу. З цією метою наводять класифікацію можливих ри­зиків (постачальницько-збутові, виробничі, інвестиційні, кредитні, відсоткові, маркетингові та ін.), їх ймовірність, оцінку прогнозованих збитків, основні заходи з уп­равління ризиками, зокрема з їх нейтралізації. З метою нейтралізації окремих ризиків вказують усі види їх страхування, страхові компанії, умо­ви та терміни страхування, зазначаючи назви страхових компаній, номери страхових полісів.
  9. Фінансовий план.Містить статистичне (цифрове) обґрунтування попередніх розділів бізнес-плану. Основ­ними фінансовими та обліковими документами, в яких втілюється статистичне обґрунтування, є план доходів і видатків; план грошових надходжень і платежів; прогнозу­вання обсягів очікуваного прибутку, інвестицій, розміру дивідендів (якщо це відкрите акціонерне товариство), зовнішніх запозичень; оперативні плани (звіти) для кожного товару і ринку за кожний період; балансовий звіт, в якому підводять підсумок діяльності підприємства.
  10. Юридичний план.Передбачає засоби захисту інте­лектуальної власності, надання юридичних консультацій окремим підрозділам, відділенням, підприємствам, парт­нерам, а також захист інтересів підприємства перед поста­чальницько-збутовими підприємствами, кредиторами та іншими юридичними особами.

Загальний обсяг раціонально складеного бізнес-плану повинен становити до 40 сторінок без доповнень.

 Тема 5. Менеджер сфери культури

  1. Зміст і характер праці менеджера.
  2. Фактори успішної діяльності менеджера.
  3. Стилі керування. Типи керівників та ефективність управління.
  4. Організація індивідуальної роботи менеджера
  5. Зміст і характер праці менеджера

Менеджер – це людина, що обіймає постійну управлінську посаду й наділена повноваженнями приймати рішення з певних видів діяльності організації, що функціонує за ринкових умов. Термін «менеджер» може вживатися стосовно:

  • адміністратора будь-якого рівня управління, якщо адміністрування здійснюється сучасними методами;
  • керівника підприємства в цілому або його підрозділів;
  • організатора конкретного виду робіт;
  • керівника у стосунках з підлеглими.

До менеджера передусім пред’являються вимоги високого професіоналізму й компетентності. Він повинен поєднувати риси висококваліфікованого фахівця, що володіє технічними та економічними знаннями та організатора виробництва, який виконує адміністративні функції. Перше місце посідають: самостійність, ініціативність, підприємливість, творче мислення, готовність до розумного ризику.

Специфіка праці менеджера полягає в тому, що виробничі, економічні, технічні й соціальні завдання він вирішує в основному в організаційному порядку, впливаючи на людей, які повинні безпосередньо вирішувати ці завдання. Характер праці менеджера визначається тим, що він реалізує функцію керівництва. Його завдання – інтегрувати систему керування в єдине ціле, координувати дії її ланок. Найважливішим обов’язком менеджера є забезпечення погодженості і єдності системи управління як цілого.

          Управління спільною діяльністю людей є сутністю керівництва – особливого виду економічної діяльності. Керівник досягає мети спільної діяльності, примножуючи свої фізичні та інтелектуальні сили завдяки колективним силам підлеглих. Це і є завданням керівника будь-якого управлінського рівня.

Робота менеджера не вкладається в якусь одну площину й потребує від особи володіння широким колом навичок. Усі навички поділяються на три категорії: 

          КОНЦЕПТУАЛЬНІ навички – пізнавальні властивості людини сприймати організацію як єдине ціле й водночас чітко вирізняти взаємозв’язки між її частинами. До таких навичок належать: мислення менеджера, його вміння опрацьовувати інформацію, яка надходить, здатність планувати. Менеджер повинен уявляти собі як роль окремого відділу в організації, так і місце організації в галузі, суспільстві та більш широкій діловій структурі, соціальному середовищі.

          ЛЮДСЬКІ навички – здатність менеджера працювати з людьми та з допомогою людей, а також уміння ефективно взаємодіяти в ролі члена команди. Виявляються в тому, як менеджер ставиться до працівників як стимулює їх, допомагає їхній діяльності й координує її, подає приклад, як він спілкується та розв’язує конфлікти.

          ТЕХНІЧНІ навички – спеціальні знання та вміння, необхідні для виконання виробничих завдань. Це навички використання методів, технологій, обладнання, необхідних для виконання конкретних функцій, таких як дослідження й розробки, виробництво й фінанси. Володіння менеджера технічними навичками зумовлене: наявністю професійних знань, аналітичних здібностей, вмінням правильно застосувати інструментальні та інші засоби для розв’язання проблем у конкретній галузі.

  1. Фактори успішної діяльності менеджера
  • Уміння створювати результати і бажання багато працювати для їх досягнення.
  • Бажання і здатність нести відповідальність за доручене завдання і приймати ризиковані рішення.
  • Готовність починати процеси змін, керувати ними і використовувати в інтересах організації.
  • Готовність використовувати відкритий спосіб управління, який вітає співробітництво.
  • Мистецтво приймати швидкі рішення.
  • Здатність зосередитися на сьогоднішньому і майбутньому.
  • Здатність бачити зміни, що відбуваються як усередині організації, так і поза нею, і використовувати їх.
  • Готовність до близьких соціальних взаємовідносин.
  • Готовність до загального керівництва.
  • Творчий підхід до своєї роботи.
  • Постійне самовдосконалення і хороша загальна психічна і фізична форма.
  • Уміння правильно використовувати свій час.
  • Готовність до мотивування себе і персоналу.
  • Готовність працювати на чолі добре підготовленого професійного персоналу.
  • Готовність до політичного управління.
  • Міжнародний кругозір.
  1. Стилі керування. Типи керівників та ефективність управління

Авторитарний (одноосібний) стиль керівництва

Менеджер замикає всі зв’язки на собі, а підлеглим надає мінімум інформації; суворо контролює їх дії, часто вмішується в їхню роботу, вимагаючи чітко виконувати його вказівки, залишаючи для працівників тільки невелику можливість для прояву самостійності та ініціативи. Догматик, обов’язково вимагає підкорення людей своїй волі, не терпить заперечень і не прислуховується до іншої думки. Критику не терпить і не визнає своїх помилок, але сам любить критикувати інших; вважає, що адміністративні покарання є кращим способом впливу на підлеглих з метою одержання високих трудових досягнень. Багато працює і заставляє працювати інших навіть у неробочий час. Часто іде на ризик, але виважено. У спілкуванні з людьми часто невитриманий і навіть грубий; може бути і доброзичливим, коректним, вислуховувати пропозиції підлеглих, проте не враховувати їх при прийнятті остаточного рішення. В цілому менеджер-автократ скрізь виступає від свого імені, не поважаючи думки інших. У своїй більшості – це владнолюбиві люди, наполегливі з перебільшеними уявленнями про власні можливості, з неймовірно розвинутим прагненням до престижності і надмірним прагненням до зовнішніх атрибутів влади.

Демократичний стиль керівництва

Широке залучення працівників колективу до розробки та прийняття рішень (колективні форми обговорення, узгодження та контролю).  Частину своїх повноважень менеджер делегує підлеглим (Вони одержують достатню інформацію, щоб мати уявлення про перспективи роботи своєї організації). Гнучке поєднання у процесі управління факторів і механізмів формальної і неформальної структур життєдіяльності колективу. Оптимальні умови для ініціативи працівників і задоволеності своєю роботою, передбачає поважне відношення до підлеглих і турботу про їх потреби.          Менеджер займається найбільш складними і важливими питаннями, надаючи підлеглим вирішувати інші. Радиться з підлеглими, прислуховується до думок колег, не підкреслює своїх переваг і не ображається на критику, відповідає за власні рішення і за помилки виконавців. Сміливо йде на розрахований ризик, а рішення твердо проводить у життя. Заохочуючи ініціативу підлеглих і підкреслюючи свою повагу до них, вказівки надає у вигляді пропозиції, порад або навіть прохання. Орієнтується на можливості підлеглих, на їх природне прагнення до самовиразу через реалізацію свого інтелектуального та професійного потенціалу.

Ліберальний стиль керівництва

Менеджер виступає у ролі посередника при здійсненні контактів між працівника­ми, забезпечує підлеглих інформацією та матеріалами, необхід­ними для виконання завдання. Стиль характеризується відсутністю ініціативи, постійним чеканням вказівок керівництва, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки, коли вони не бажані. Менеджер-ліберал мало втручається у справи підлеглих, не проявляє особливої активності у взаємовідносинах з іншими колективами. Обережний, невпевне­ний у своїй компетентності й у положенні в системі службової ієрархії. У взаємовідносинах з підлеглими менеджер-ліберал дуже ввічливий і доброзичливий, відноситься до них поважно, праг­не допомогти у вирішенні їх проблем. Він завжди готовий вис­луховувати критику та іншу думку, але переважно буває не­здібним реалізувати підказані йому важливі думки. Недостатньо вимогливий до підлеглих. Не бажаючи псува­ти з ними відносини, часто уникає рішучих заходів, більш умов­ляє їх виконати ту чи іншу роботу. Менеджер-ліберал надає перевагу такій організації діяль­ності, коли всі дії детально розписані за виконавцями і рідко виникає потреба у прийнятті інноваційних рішень і втручання у справи підлеглих.

Самостійна робота: Вимоги до менеджерів різних рівнів управління

В сучасному менеджменті вирізняють три рівні управління: інституційний, адміністративний і технічний. Цим рівням відповідають менеджери трьох ланок: вищої, середньої та низової.

Менеджери вищого рівня становлять порівняно малу групу виконавців, які керують цілими організаціями. Посади, передбачені в цій групі: президент, віце-президент і виконавчий директор. Менеджери цього рівня визначають мету організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію, зустрічаючись з урядовцями, керівниками інших організацій тощо. Менеджери вищого рівня ухвалюють такі рішення, як злиття з іншими компаніями, інвестиції в дослідження й розробки, входження або виходу з різних ринків, будівництво нових підприємств і придбання обладнання.

Менеджери середнього рівня є найбільшою групою менеджерів у більшості організацій. Звичайні посади менеджерів середнього рівня – виробничий менеджер, операційний менеджер і керівник підрозділу. Менеджери середнього рівня відповідають за впровадження політики і планів, розроблених менеджерами вищого рівня, а також координацію та нагляд за діяльністю менеджерів нижчого рівня.

Менеджери нижчого рівня координують і наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. Звичайні посади менеджерів нижчого рівня –  координатор та керівник офісу. На противагу менеджерам вищого й середнього рівнів, менеджери нижчого рівня зазвичай проводять значну частину свого часу, наглядаючи за роботою підлеглих.

Менеджери, незважаючи на рівень, можуть працювати в різних підрозділах організації. Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов’язаній із функцією маркетингу. Менеджери також відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій. Діяльність операційних менеджерів пов’язана зі створенням і керуванням виробничими системами, що виготовляють товари та послуги. Зазвичай, обов’язки операційних менеджерів – виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і місцем розташування підприємства. Менеджери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації працівників. їх залучають до планування людських ресурсів, добору працівників, навчання й підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки й звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників. Загальні менеджери не пов’язані з якимись певними спеціальностями менеджменту.       Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функціональними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися в якійсь одній галузі.

  1. Організація індивідуальної роботи менеджера

Важливою умовою раціонального використання робочого часу менеджера є планування особистої роботи. У особистому плані роботи менеджер визначає: завдання, що стоять перед організацією; питання, які потребують вирішення;  посадові особи, які готують необхідні інформаційні матеріали;  строки виконання визначених питань. Окремо формулюється зміст завдань, які буде вирішувати менеджер особисто, порядок виконання, координація зусиль і система контролю.

         Використання засобів організаційної техніки підвищує оперативність і знижує трудомісткість виконання управлінських робіт. Використовуючи оргтехніку, менеджер може досягти суттєвого підвищення ефективності особистої роботи при мінімальних витратах праці. Конкретний перелік оргтехніки менеджер встановлює, виходячи із специфіки своєї роботи та індивідуальних особливостей. Використання робочого часу менеджера пов’язано з встановленим режимом роботи. Ефективне використання робочого часу менеджерів неможливо без використання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку. Працездатність людей протягом робочого дня змінюється за стадіями. Початок робочого дня називається періодом впрацювання. Його період коливається від стану і підготовленості людини, а також від складності роботи, що виконується. Подальші 2-3 години характеризуються максимальною працездатністю, після чого вона знижується. Друга половина робочого дня відрізняється від першої більш низьким рівнем працездатності. Стомлення настає швидше, тому період зниження працездатності після обідньої перерви настає раніше. Ось чому рішення складних питань треба планувати у періоди найбільшої працездатності. До таких питань треба віднести творчу роботу за перспективами розвитку організації, обговорення найбільше актуальних питань і прийняття рішень за ними. Виконання цих робіт треба планувати на першу половину робочого дня, а до практичного виконання треба приступити не раніше, ніж через одну годину після початку робочого дня. У післяобідній період краще виконувати роботи, що вимагають меншої напруги. Детальний перелік робіт протягом робочого дня повинен визначати сам менеджер, виходячи із конкретної виробничої ситуації в організації.

Рекомендована література

  1. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика : навч. посібник  / В.Г. Герасимчук. – Київ : Вища школа, 1994.
  2. Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія : навч. посібник / упоряд. І.О. Слєпов. – Київ : Либідь, 1993.
  3. Прауде В.Р. Маркетинг : навч. посібник / В.Р. Прауде, О.Б.Білий. – Київ : Вища школа, 1994.

Інформаційні ресурси:

  1. Мочерний С. В. Основи підприємницької діяльності [Електронний ресурс] / С.В. Мочерний, О.А.Устенко, С.І.Чеботар. – К. : Вид. центр «Академія», 2001. – Режим доступу: http://ua-referat.com/Основи_підприємницької_діяльності,_Мочерний,_ Устенко _Чеботар, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.
  2. Варналій З.С. Основи підприємницької діяльності [Електронний ресурс] / З.С. Варналій. – Режим доступу: http://westudents.com.ua/knigi/164-osnovi-pdprimnitsko-dyalnost-varnaly-zs.html, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.
  3.  Полянин Юрий Анатолиевич [Електронний ресурс] : [Веб-сайт].– Режим доступу:http://www.polianinyury.ru, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.
  4. Основи маркетингу : лекції.– Режим доступу: http://buklib.net/books/21969/, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.
  5. Marketing-helping.com. Доступний маркетинг [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Режим доступу: http://marketing-helping.com/index.php, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.
  6. Федоренко В.Г. Основи менеджменту : підручник [Електронний ресурс] / В.Г.Федоренко. – К.: «Алерта», 2007. – 420 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1410072650947/menedzhment/osnovi_menedzhmentu, вільний (дата звернення 02.10.15). – Назва з екрана.

м. Гадяч, пл. Соборна, 9А

Україна, Полтавська область

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. І.П.Котляревського

Єдиний в Полтавській області навчальний заклад, що готує спеціалістів для сфери культури та мистецтва.

Слідкуйте за нами у соцмережах

Сайт-призер 10-го всеукраїнського конкурсу на кращий WEB-сайт навчального закладу

smalllogo

Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. І.П.Котляревського

Єдиний в Полтавській області навчальний заклад, що готує спеціалістів для сфери культури та мистецтва.

Сайт-призер 10-го всеукраїнського конкурсу на кращий WEB-сайт навчального закладу

Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. І.П.Котляревського

Єдиний в Полтавській області навчальний заклад, що готує спеціалістів для сфери культури та мистецтва.

Сайт-призер 10-го всеукраїнського конкурсу на кращий WEB-сайт навчального закладу