ОСНОВИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА (тези лекцій)

Тези лекцій з дисципліни “Основи соціокультурного підприємництва”

Розробник –  Мосякіна С.П.

ТЕМА 1.СУТНІСТЬ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Зміст підприємництва розкри­вається в його функціях, виконання яких залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає можливості підприємництва, види, моти­вацію.

         Функції підприємництва:

  • Новаторська функція – сприяння процесу продукуван­ня нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.
  • Організаційна функція – впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та кон­троль за їх виконанням.
  • Господарська функція найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.
  • Соціальна функція виготовлення товарів і послуг, не­обхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.
  • Особистісна функція – самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

Комплексне  визначення сучасної сутності підприємництва на основі характеристики головних функцій: самостійне організаційно-госпо­дарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збу­ту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, на влас­ний ризик діяльність щодо виробництва продукції, вико­нання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з ме­тою одержання прибутку (Господарський кодекс України(закон № 629-VIII від 16.07.2015)

Риси підприємця:

  • Бачити в людині головне джерело підвищення ефективності роботи; сприяти формуванню лідерів і новаторів; стимулювати у них ви­правданий ступінь ризику; формувати економічне мислен­ня, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бу­ти ініціативним.
  • Вміти об’єднати людей для досягнення спільної ме­ти; надихати співробітників, приділяти значну увагу праг­ненням людей, їх духовним якостям; вміти пе­реконувати їх.
  • Бути професійно підготовленим для пошуку опти­мальних варіантів розвитку справи, підвищення її ефективності; орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик.
  • Постійно орієнтуватися на потреби споживачів, підвищення якості послуг, які надають згід­но з чинним законодавством; сплачувати податки; не за­бруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивідуальні, колективні й суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;
  • Діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

Основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

  • вільний вибір діяльності на добровільних засадах;
  • залучення до діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;
  • самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів, вста­новлення цін з дотри­манням чинного законодавства;
  • вільне наймання працівників;
  • залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових та інших ресурсів, вико­ристання яких не заборонене або не обмежене законодав­ством
  • вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
  • самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності;
  • використання належної підприємцю частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність праця індивіда, заснова­на на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкра­щого результату в господарській діяльності, на отриман­ня економічної вигоди і насамперед привласнення додат­кового продукту

Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

Особистісні чинники підприємництва: особиста власність; фізичні і розумові здібності; знання і досвід; становище в суспільстві; права тощо.

Основні завдання, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності:

  • вибір сфери та масштабів діяльності;
  • вибір місця розташування підприємства компанії;
  • вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;
  • фінансування та інвестування.

Форми правової підтримки підприємництва:

  • надання свобо­ди підприємницької діяльності;
  • надання підприємцю статусу комерсанта;
  • створення умов для відкриття і реєстрації підприємства.

При виборі форми підприємниц­тва беруть до уваги: масштаб діяльності; форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції.

Основні суб’єкти підприємництва

  • фізичні (приватні) особи – організатори індивідуального виробництва на основі власної або найманої праці;
  • юридичні особи та їх обєднання, групи осіб (акціонерні компанії, кооперати­ви)
  • держава (в особі відповідних органів).
  1. ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В основі розвитку людського суспільства лежить ма­теріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати: їжу, одяг, житло тощо, тобто по­винні їх виробляти. Виробництво матеріальних благ здійснюється не відокремлено, а спільно, тому отримало назву «су­спільне виробництво»

Двома сторонами су­спільного виробництва є: продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини еко­номічної власності).

         Продуктивні сили чинник, який забезпечує перетво­рення речовини природи відповідно до потреб людей і створює різноманітні блага (матеріальні, духовні).

Продуктивними силами є: люди (основна про­дуктивна сила), засоби праці (річ або сукупність речей, яки­ми людина діє на речовину природи), предмети праці  (ре­човина природи, на яку людина діє у процесі праці, оброб­ляючи її.), наука і інформація, сили природи  (сонце, вітер, морські та океанські припливи, ядерна енергія та ін.), форми і методи організації виробництва.

         Виробничі відносини:

Організаційно-економічнівідносини з приводу 1) грошового обігу, ціноутворення, фінансів та кредиту, маркетингу і менеджменту, біржової справи тощо; 2) трудової діяльності, поділу, спеціалізації та кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо

Соціально-економічні відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів та багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва.

Матеріальною основою виникнення підприємництва є товарне виробництво (організація суспільного госпо­дарства, за якої окремі продукти виготовляють відокрем­лені виробники і для задоволення суспільних потреб не­обхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, які внаслідок цього стають товаром).

Найкращі можливості для розкриття підприємницьких здібностей людини, для організації підприємницької діяльності створює ринкова економіка.

  1. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ІДЕЯ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ВТІЛЕННЯ.

Підприємницька ідея – конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

     Окремі елементи цього цілісного знання:

  • усвідомлення необхідності працювати на межі своїх здібностей (фізичних, розумових, організаторських та ін.);
  • відмова від попереднього виду занять, професії тощо;
  • прагнення стати власником, передусім власником підприємства (а отже відмова від праці на інших осіб);
  • прагнення постійно збільшувати своє багатство шляхом створення товарів і послуг, необхідних для су­спільства;
  • прагнення в такий спосіб реалізувати свою мету, до­могтися визнання у суспільстві й навіть впливу на політику;
  • чітке усвідомлення шляхів отримання ресурсів для створення власного підприємства або труднощів при його створенні за наявності власних нагромаджень;
  • знання певного виду підприємницької діяльності, шляхів створення підприємства у відповідній сфері чи га­лузі народного господарства;
  • вміння вибрати оптимальну організаційну та ор­ганізаційно-правову форму його існування;
  • знання можливих ризиків, які очікують діяльність підприємства та вміння управляти ними, нейтралізувати найгірші негативні сторони;
  • вміння організувати облік на підприємстві та знан­ня основ такого обліку;
  • знання зовнішніх чинників, які впливають на під­приємницьку діяльність: чинного законодавства, форм та засобів економічної політики тощо.

Виявом підприємницької ідеї є ідея ство­рення нового товару або послуги.

     Новий товар – товар, який принципово відрізняється від наявних на ринку товарів або має серйозні якісні вдоско­налення порівняно з товарами-аналогами.

Джерела підприємницької ідеї:

  • отримані знання у середній школі та вищому за­кладі освіти при вивченні економічних дисциплін;
  • досвід у цій сфері батьків, родичів та знайомих;
  • інформація, отримана із засобів масової інформації;
  • думка споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги;
  • ідеї науковців, які проводять теоретичні та при­кладні дослідження;
  • відвідування ярмарків і виставок передового досвіду;
  • ідеї потенційних конкурентів, публікації у профе­сіональних виданнях;
  • знання основних способів підтримки державою підприємницької діяльності.

Усвідомлення ідеї підприємницької діяльності перед­бачає знання певного виду такої діяльності, шляхів ство­рення підприємства тощо. Перш ніж здійснити свій вибір, потенційний підприємець повинен дотримуватися таких принципів:

  • мінімальні обсяги фінансових ресурсів для створен­ня підприємства;
  • якомога швидше отримання очікуваного результату;
  • незначні ризики при створенні та функціонуванні підприємства;
  • максимально сприятливі умови матеріально-техніч­ного постачання;
  • найпростіші способи поліпшення умов збуту про­дукції, реалізації максимальної кількості товарів і послуг;
  • отримання підтримки від держави, передусім у перші роки існування підприємства;
  • максимальна відповідність здійснення підприємни­цької діяльності здібностям підприємця і реалізації його мети.

Сфери підприємницької діяльності

Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов’язаний з поділом суб’єктів господарювання  за видами економічної діяльності, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності. За класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) послуги в сфері культури і мистецтва належать до секції R – «Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок». Розділи:

90 – Діяльність у сфері творчості, мистецтва та розваг

91 – Функціювання   бібліотек, архівів, музеїв та інших закладів культури

93 – Діяльність у сфері спорту, організування відпочинку та розваг

У сфері послуг загалом потрібні менша сума початкового (стартового) капіталу для створення підприємства, у бага­тьох випадках для цього можна використати власні будин­ки і квартири, менша необхідність специфічних знань (про технологію виробництва, способи управління тощо).

Як показав досвід формування підприємницької діяль­ності в Україні, найскладніша проблема для підприємців – дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостат­ня власна кваліфікація, труднощі у доступі до інформації.

Важливим елементом підприємницької ідеї є знання та вміння вибрати найоптимальнішу організаційно-правову форму підприємницької діяльності. Для цього необхідно знати основні з цих форм, їх позитивні сторони та недоліки, умови формування статутного фонду тощо.

Такими організаційно-правовими формами в Україні є: організації; індивідуальне підприємство; сімейне під­приємство; приватне підприємство; колективне підприєм­ство; спільне підприємство; кооператив; орендне підприємство; селянське господарство; споживче товариство; різні види господарських товариств (акціонерні, товарист­ва з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові­дальністю, повні, командитні товариства тощо).

Визначення переваг створюваного підприємства

Для досягнення успіху у підприємницькій діяльності головне завдання маркетингу – знайти місце для під­приємства на ринку. Найкращим варіантом такого пошу­ку є виявлення ще не освоєного конкурентами ринку. З цією метою попередньо проводять сегментацію ринку.

Сегментація ринку – поділ його на окремі частини (сег­менти) залежно від типу споживачів, товарів, конкурую­чих підприємств та інших чинників (демографічних, гео­графічних, економічних, на основі поведінки споживача та ін.).

Важливими об’єктами сегментації є наявність конку­руючих підприємств на ринку або окремих груп товарів і послуг та споживачів. При здійсненні сегментації ринку маркетолог намагається знайти таку групу споживачів, потреби яких постійно зростатимуть, а підприємство зможе їх найповніше задовольнити і на цій основі забезпечити стабільне зростання прибутків. Такий сегмент ринку нази­вають ринковою нішею. Зайняти таку нішу – означає ви­брати окремий вид підприємницької діяльності, спрямований на виготовлення нових товарів і послуг з метою задоволення потреб певного кола споживачів і привласнен­ня на цій основі прибутків.

При вивченні ринку найважливішим об’єктом сегмен­тації є споживач та його поведінка на ринку товарів і по­слуг залежно від спонукальних засобів маркетингу (товар або послуга, ціна на них, способи реалізації та стимулювання збуту). Залежно від цього фор­мується ставлення до певних речей або послуг, яке пови­нен знати маркетолог, щоб зробити висновок про ймовірність їх купівлі у майбутньому. У разі необхідності покращують якість товару, дизайн тощо.

Аналіз конкуруючих послуг або підприємців-конку­рентів наступний етап маркетингових досліджень. Кон­куренція з погляду маркетингу – це суперництво між підприємствами-виробниками, торговельними підприєм­ствами, окремими продавцями за ринки збуту товарів з метою отримання прибутку.

У сфері маркетингу розрізняють конкуренцію предмет­ну (конкуренція між однаковими за видом послугами, але різними за якістю), видову (конкуренція між послугами, однаковими в загальних рисах, але з істотно різними окремими деталями, корисними властивостя­ми тощо) та ін.

Завданнями маркетолога є пошук конкуруючих під­приємств, послуг-аналогів, здатних замінити послуги його підприємства, або послуг-замінників, спроможних виконати таку саму функцію. Після цього виявляють сильні та слабкі сторони конкурентів, обґрунто­вують їх ймовірні тактику та стратегію.

Щоб виявити сильні та слабкі сторони конкурента, не­обхідно знати:

  • ринкову нішу, яку він займає;
  • обсяг товарообороту;
  • якість чи кількість послуг, на які переважно орієн­тований конкурент;
  • види послуг;
  • особливості обслугову­вання певних груп споживачів послуг (знижки, акції тощо);
  • умови та терміни надання послуг тощо.

Аналіз конкуруючих послуг завершується визначен­ням їх конкурентоспроможності – здатності відповідати вимогам споживачів порівняно з іншими конкуруючими товарами.

Конкурентоспроможність послуг визначають, з одного боку, їх якістю, а з іншого – цінами.

Конкурентоспроможність послуги сукупність якісних і вартісних характеристик послуги, що забезпечує задоволення конкретної потреби (здатність послуги бути виділеним споживачем з аналогічних послуг які пропонуються на ринку фірмами-конкурентами).

ЇЇ визначають, порівнюючи параметри послуги фірми з відповідними конкуруючими аналогами. В основу такого порівняння беруть визначення ступеня задоволення потреб споживачів, їхніх індивідуальних вимог до послуги щодо показників продажної ціни і вартості споживання (витрат на костюми, музичні інструменти). У сумі ці витрати становлять ціну споживання. При визначенні конкурентоспроможності послуг треба зважати на такі міркування. Споживач завжди намагається отримати макси­мальний споживчий ефект із розрахунку на одиницю його витрат. Тому умовою конкурентоспроможності послуги (К) є максимізація питомо­го споживчого ефекту.

Конкурентоспроможність послуги має відносний характер. Це означає, що вона визначається порівнянням послуги підприємства з послугами-аналогами (конкурентом) стосовно конкретного ринку (групи споживачів) у конкретний проміжок часу.

Визначення конкурентоспроможності підприємства (тобто його основних відмінностей від конкуруючих підприємств за показниками ефективності виробництва та здатністю задовольняти потреби споживачів у послугах) – важлива ланка маркетингових досліджень. На думку західних науковців, високу конкурентоспромож­ність підприємства забезпечують такі економічні критерії:

  • наближеність до ринку;
  • простота організації;
  • максимальне використання здібностей працівників і створення для цього відповідної творчої атмосфери;
  • здійснення ефективного контролю за найважливі­шими проблемами підприємства та ін.

Крім того, підприємець повинен розробити постачаль­ницьку, цінову, збутову, рекламну політику підприємства, передбачити можливості отримання кредитів, їх повернен­ня та інші аспекти підприємницької діяльності. Всі ці аспекти є водночас елементами маркетингових досліджень, маркетингової діяльності, а остання – складовою части­ною підприємницької діяльності.

 ТЕМА 2. ТЕХНОЛОГІЯ ЗАСНУВАННЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ

Після того як з’ясовано, яким повинен бути підприє­мець, ризики, що супроводжують його діяльність, обсяг робіт, який він повинен виконувати, за наявності рис під­приємця та початкового капіталу можна братися за організацію своєї справи (бізнесу), яка має певну технологію (механізм).

  1. ЗАСНОВНИЦЬКІ ДОКУМЕНТИ

Підприємство і такі його форми, як компанія, товари­ство з обмеженою відповідальністю та ін., є юридичними особами, а отже виступають самостійними носіями прав і зобов’язань з відповідним комплексом ознак юридичної особи (право здійснювати від свого імені господарські операції, наявність майна, відокремленого від майна ін­ших учасників та ін.).

Основними документами, які підтверджують статус юридичної особи, є статут і засновницький договір; засну­вання підприємства без цих двох документів не можливе.

Для створення малих приватних підприємств, які ви­користовують індивідуальну форму організації бізнесу (індивідуальне підприємство, засноване на осо­бистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), необхідним є статут підприємства.

СТАТУТ ПІДПРИЄМСТВА

У статуті підприємства, згідно із Господарським кодексом, зазначають:

  • власника і найменування підприємства, його місце­знаходження;
  • предмет і цілі діяльності;
  • органи управління, порядок їх формування;
  • компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси трудового колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.);
  • порядок утворення майна підприємства;
  • умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

При найменуванні підприємства вказують його назву (мистецька школа, студія тощо), вид підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж мо­жуть зазначатися в статуті) належать:

  • положення про тру­дові відносини, які виникають на основі членства;
  • повно­важення, порядок створення ради підприємства;
  • товарний знак та ін.

Основними структурними елементами статуту підпри­ємства є такі розділи:

  • про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;
  • про зовнішньоекономічну діяльність;
  • про права підприємства (фірми), його майно;
  • про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;
  • про організацію та оплату праці;
  • про розподіл прибутків і компенсацію збитків;
  • про облік, звітність і контроль;
  • про припинення діяльності підприємства.

Надзвичайно важливими для майбутніх підприємців є знання про майно підприємства, зокрема про джерело йо­го формування. Майно підприємства становить його ос­новні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Основними джерелами формування майна підприємства є:

  • грошові та матеріальні внески засновників;
  • доходи, отримані від господарської діяльності;
  • доходи від цінних паперів;
  • кредити банків та інших кредиторів;
  • капітальні вкладення і дотації з бюджету;
  • доходи від роздержавлення та приватизації влас­ності;
  • придбання майна іншого підприємства.

Статут підприємства затверджується власником (або власниками) майна – засновником (або засновниками) підприємства.

ЗАСНОВНИЦЬКИЙ ДОГОВІР

Основними структурними елементами засновницького договору є розділи:

  • про предмет і мету діяльності підприємства;
  • про юридичний статус підприємства;
  • про статутний фонд і його частку в загальному об­сязі витрат;
  • про вклади учасників у речовій та вартісній формах, а також в уставному фонді;
  • про умови і порядок кредитування;
  • про передбачувані обсяги виробництва, в тому числі для експорту;
  • про порядок нагромадження і розподіл прибутку, податків на прибуток;
  • про права та обов’язки засновників;
  • про структуру управління;
  • про порядок оплати праці працівників;
  • про систему постачання і збуту продукції;
  • про форми контролю за діяльністю підприємства та якістю продукції;
  • про комерційну таємницю;
  • про відповідальність за порушення договору;
  • про порядок ліквідації підприємства

Засновницький договір є одним з найваж­ливіших видів договору, тобто добровільного об’єднання двох або кількох осіб, їхнього майна, в якому кожен з учасників бере на себе певні зобов’язання щодо інших учасників з метою привласнення прибутку, то акцент у ньому роблять на загальних обсягах статутного фонду, ча­стці кожного із засновників, її формі (натуральна або ре­чова), а також на способах оплати за надані один одному товари, послуги або виконані роботи.

Важливу роль в установчому договорі відіграють також положення про форми відповідальності учасників за невико­нання прийнятих зобов’язань, про порядок вирішення супе­речок, умови розторгнення або продовження договору та ін.

Підписанню засновницького договору, як правило, пе­редує ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємства і передусім таких сторін до­кумента, як розрахунок статутного фонду, очікуваних при­бутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

При створенні акціонерного товариства у засновниць­ких документах повинні бути відображені дані про види акцій, які випускають, їх номінальну вартість та кількість і співвідношення акцій різних видів.

Оскільки у засновницькому договорі особлива увага приділяється статутному фонду, розглянемо його сутність та шляхи формування.

  1. СТАТУТНИЙ ФОНД ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Статутний фонд — сукупність матеріальних (речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, які є постійним внеском його засновників — учасників у ство­рене ними господарське товариство з метою забезпе­чення діяльності підприємства й отримання на цій основі прибутку.

Внесками засновників та учасників товариства:

  • у ма­теріальній формі є будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;
  • у грошовій формі – грошові ресурси (в тому числі у вільно конвертованій валюті) та цінні папери;
  • у формі нематеріальних цінностей – усі види май­нових прав – на користування землею та іншими природ­ними ресурсами, у тому числі інтелектуальною власністю (зокрема, використання винаходів у вигляді патентів і ліцензій, «ноу-хау»).

Статутний фонд може поповнюватися за рахунок час­тини прибутку від господарської діяльності, а також додат­кових внесків учасників.

Порядок внесення і оцінка вкладів кожного засновни­ка в статутний фонд визначаються засновницькими доку­ментами. Вартість майна при цьому оцінюють за цінами, які склалися на період заснування підприємства або відповідно до угоди між учасниками. Для оцінки товарно-матеріальних цінностей, які вносять до статутного фонду, створюють відповідну комісію з учасників підприємства. Водночас таку оцінку при організації спільного підприєм­ства здійснюють у договірних цінах з урахуванням цін сві­тового ринку. За ухвалою ради засновників учасники то­вариства можуть вносити вклади частинами або одноразо­во. Ця ж рада може прийняти спеціальну ухвалу про збільшення або зменшення статутного фонду. Збільшення його відбувається лише після внесення всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом України «Про господарські товариства». Змен­шення статутного фонду товариства у разі заперечення з боку його кредиторів не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фон­ду набуває сили з дня внесення їх до державного реєстру. Так, у разі створення товариства з обмеженою відповідаль­ністю розмір статутного фонду повинен становити не мен­ше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним пла­там. При цьому до уваги беруть ставку на момент створен­ня даного товариства. Наприклад:  ТОВ створена у 2019 році, відповідно статутний фонд повинен становити: 4 173 * 625 = 2608125

Мінімальний статутний фонд відкритого акціонерного товариства – 1250 міні­мальних заробітних плат (4 173 *1250 = 5216250).

3. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяль­ності здійснюють у виконавчому комітеті міської, район­ної Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, ди­рекції та ін.) чи місцем проживанням суб’єктів бізнесу. Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи – необхідні такі установчі документи:

  • рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб’єкта підприємницької діяль­ності. Таким рішенням за наявності двох і більше влас­ників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;
  • статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарю­вання);
  • реєстраційна картка, заповнена у трьох примірни­ках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником (слугує водночас заявою про державну реєстрацію);
  • документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;
  • нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (подається, коли власником (одним із власників) підприємниць­кої діяльності є юридична особа).

Громадянин, який має намір займатися підприємниць­кою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред’являє документ, який посвідчує його особу.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надход­ження повинен провести державну реєстрацію і видати за­явникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахунко­вого, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких пови­нен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстра­цію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб’єкта підприємницької діяльності внесе­но до Державного реєстру звітних статистичних одиниць.

Скасування державної реєстрації здійснюється за осо­бистою заявою суб’єкта підприємницької діяльності, а та­кож на підставі рішення суду або арбітражного суду. При­чиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством, неповідомлення суб’єктом підприєм­ницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання).

З метою відкриття поточного рахунка підприємство повинно подати в банк такі документи:

  • заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;
  • копію свідоцтва про державну реєстрацію;
  • копію зареєстрованого статуту, засвідчену но­таріально або реєструючим органом;
  • копію документа про взяття підприємства на подат­ковий облік;
  • картку із зразками підписів осіб, яким надано пра­во розпоряджатися рахунком;
  • копію документа про реєстрацію в органах Пенсій­ного фонду України.
  1. ОСНОВНІ СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАСНОГО БІЗНЕСУ.

Для організації власного бізнесу необхідний початко­вий (стартовий) капітал.

Початковий капітал – сума грошей, цінних паперів або матеріально-речових цінностей, необхідних підприємцю для відкриття власної справи, створення підприємства з виробництва товарів, послуг. 

Де взяти початковий капітал, щоб почати свій власний бізнес?

  • Сім’я та друзі.
  • Кредит для малого бізнесу.
  • Венчурні капіталісти.
  • Кредит житлового капіталу.

          З юридичного погляду підприємство може бути створене:

  • згідно з рішенням власника (ів) майна чи уповноваженого ним (ними) органу підприємства за­сновника, або за рішенням трудового колекти­ву відповідно до чинного законодавства, а також внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з антимонопольним законодавством;
  • внаслідок виділення із складу діючого підприємства, на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

     Обмеження підприємництва:

  • виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (крім спеціально обумовлених);
  • виготовлення і реалізація військової зброї та боє­припасів до неї, вибухових речовин;
  • видобування бурштину;
  • охорона окремих особливо важливих об’єктів дер­жавної власності (перелік яких дається Кабінетом Мі­ністрів);
  • розробка, випробування, виробництво та експлуа­тація ракет-носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише держав­ними підприємствами та організаціями.

Перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями встановлює уряд. Ліцензія документ, який видається н власнику дер­жавними органами, на право займатися певним видом підприємницької діяльності (що потребує обмежень) або з метою вилучення платежів за надання такого дозволу.

Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його ліквідації та реорганізації.

Реорганізація підприємства — процес перетворення, перебудови організаційної структури та управління підприємством за збереження його виробничого по­тенціалу, зокрема основних фондів.

Формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виділення і перетворення підприємств.

Ліквідація підприємства може здійснюватися доб­ровільно (ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, призначеним ліквідаційною організацією) і примусово (комісією, призначеною судом або відповідним державним органом). Ліквідація та реорганізація підприємства відбуваються за рішенням власника та за участю трудового колективу. Основними причинами ліквідації підприємства є:

  • його банкрутство, тобто неспроможність платити за своїми зобов’язаннями, а також повернути наявні борги;
  • закінчення терміну, на який підприємство створю­валось, або після досягнення мети, поставленої суб’єкта­ми підприємницької діяльності при його організації;
  • прийняття рішення про заборону діяльності підпри­ємства через невиконання умов, встановлених законодав­ством, якщо в передбачений рішенням термін не забезпе­чено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;
  • визнання рішенням суду недійсними засновницькі документи та дозвіл на створення підприємства;
  • систематичне і грубе порушення чинного законо­давства.

Самостійне вивчення: ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  1. УМОВИ І ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Щоб підприємницька діяльність стала ефективною і стабільною, необхідно створити певний комплекс умов в усіх сферах суспільного життя: економіки, права, політики та ін.

В економічній сфері найважливішими умовами є:

  • реальний плюралізм форм власності (на­явність різних типів та форм власності, які визнані чинним законодавством рівноправними і можуть конкурувати між собою у боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталу тощо);
  • розвинута інфраструктура підтримки підприєм­ництва (консультаційних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);
  • стабільна, науково обґрунтована економічна полі­тика держави (політика підтримки підприєм­ництва, передусім дрібного);
  • державне регулювання економіки (за допомогою економічних важелів);
  • раціональна економічна, зовнішньоекономічна політика, (продумана політика протекціонізму, за­хисту вітчизняного товаровиробника).

У сфері права основними умовами підприємницької діяльності є:

  • ефективна та стабільна законодавча база щодо підприємництва;
  • розвинуте антимонопольне законодавство та на­явність механізмів його реалізації;
  • ефективна система захисту інтелектуальної влас­ності;
  • проста процедура реєстрації підприємств, скорочен­ня форм звітності та контролю за їх діяльністю, відсутність хабарництва і чиновницького свавілля у цій діяльності;
  • пільгове податкове законодавство.

Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є:

  • стабільна політична ситуація;
  • позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців;
  • належний рівень культури підприємництва: етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.
  1. ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У БІЗНЕСІ.

Етика  підприємництва (ділова етика) – це комплекс норм і правил моральної поведінки керівника і вміння поєднувати про­фесійні принципи управління із загальногуманітарними.

Культура підприємницької діяльності спира­ється на такі соціальні цінності: рівність, справедливість, повага, злагода, порядок.

     Елементи культури підприємницької діяльності:

  • матеріальні (рівень розвитку підприємства, зокрема управлінської та інформаційної техніки
  • духовні (сукупність професійних знань підприємця, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення)
  • особистісні (вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи)
  • інституціональні (соціальні цінності й норми, в тому числі віра й переконання)

Соціальна відповідальність бізнесу – одна з провідних концепцій у тлумаченні основної мети діяльності підприємств. Вона означає, що такою метою перестало бути максимальне привласнення прибутку, а стало задоволення соціальних потреб та інтересів усіх верств населення.

ТЕМА 3: ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СОЦІОКУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ   

 МАЛЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО: СУТНІСТЬ, ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА МАЛОГО БІЗНЕСУ.

Серед різних видів підприємств, які виділяють за кількісними показниками (малі, середні та великі), найбільшу роль у розвитку підприємництва, його основних функцій, передусім особистісної, відіграють малі під­приємства. Вони сприяють створенню значної частки робо­чих місць, впровадженню певної кількості досягнень науко­во-технічного прогресу у виробництво тощо.

Кількісні критерії зарахування під­приємств до категорії малих: 1) чисельність зайнятих на них працівників, 2) обсяг валової виручки, 3) обсяг податку, 4) балансова вартість активів.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2019 року в Україні налічувалося 1 839 593 суб’єктів господарювання, з них малі підприємства – 1 822 671

У сфері творчості, мистецтва та розваг 3741 суб’єкт господарювання

     Позитивні риси малих підприємств

  • гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
  • повніше використання робочої сили та устаткуван­ня, менший рівень запасів;
  • раціональна організаційна структура підприємства;
  • швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів;
  • можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей;
  • невисокі експлуатаційні витрати;
  • відносно невеликий капітал для створення таких підприємств;
  • можливість зменшення витрат за раху­нок вузької спеціалізації, економії на управлінських вит­ратах та ін.;
  • високі шанси на успіх;
  • значна роль у створенні нових робочих місць;
  • створення конкурентного.

     Негативні риси малих підприємств

  • нижча продуктивність праці порівняно з крупними підприємствами;
  • нездатність впроваджувати важливі капіталомісткі досягнення науки;
  • економія на умовах праці та техніці безпеки;
  • обмеженіша можливість підвищувати кваліфіка­ційний рівень найманих працівників;
  • значні труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо;
  • обмеженість у впровадженні найпрогресивніших форм та методів організації виробництва;

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА МАЛОГО БІЗНЕСУ.

Основні напрями підтримки малого підприєм­ництва:

  • Фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності: надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик; дотацій, податко­вих пільг і кредитів, амортизаційних пільг.
  • Кадрове та інформаційне забезпечення: навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців; заснування регіональних інформаційних центрів; створення мережі консульта­тивних пунктів, з різних напрямів діяльності малих підприємств; центрів розвитку малого бізнесу.
  • Подат­кова політика: сприятлива подат­кова політика щодо інвестицій, витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); створення робочих місць.
  • Створення ефективної законодавчої бази
  1. ГАЛУЗІ І ПІДПРИЄМСТВА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

В соціально-культурній сфері України відбулись глибокі зміни:

  • зменшилось фінансування підприємств культури та мистецтв;
  • виникли комерційні підприємства різних організаційно-правових форм власності, метою яких є отримання прибутку;
  • зазнав трансформації ринок соціальних і культурних послуг (інформаційні послуги стають найважливішим продуктом, необхідним для розвитку суспільства);
  • виникли нові вид підприємств – модельні агентства, провайдери Інтернету, комп’ютерні клуби тощо;
  • з’являються нові види бізнесу: гральний, арт-бізнес, комерційні художні галереї, виставкові зали, театри, шоу-бізнес, видавничі доми, приватні телекомпанії, виробництво відеопродукції;
  • з’явились нові напрями підприємництва в культурі: туризм, готельна справа, рекламний бізнес тощо.

Соціально-культурна сфера – сукупність галузей, підприємства яких виробляють товари і послуги, необхідні для задоволення соціально-культурних потреб людини. Діяльність організацій СКС має змістовий (соціокультурний) та економічний аспекти. Соціокультурний аспектполягає у збереженні, виробництві, розповсюдженні, засвоєнні культурних цінностей, у процесі якого змінюються відносини між людьми. Передбачає наявність в окремих груп населення та осіб конкретних культурних потреб, а у підприємств соціокультурної сфери можливостей для їх задоволення. Економічний аспектдіяльності організацій соціокультурної сфери передбачає певний їх організаційно-правовий статус, наявність матеріально-технічної бази, джерел фінансування, механізмів планування, ціноутворення тощо.

Види соціально-культурних послуг: Соціальні послуги: санітарно-курортні та оздоровчі послуги; послуги у сфері охорони здоров’я; послуги фізичної культури і спорту; туристичні послуги; послуги у сфері освіти, науки. Послуги сфери культури: культура і мистецтво.

Головна мета надання соціально-культурних послуг полягає в задоволенні потреб споживачів і отриманні певної вигоди суб’єктами, які їх продукують. Основними елементами успішної реалізації соціально-культурних послуг є ефективна система просування їх на ринок, оптимальна цінова політика.

Галузева структура соціально-культурної сфери: освіта і виховання (школи, ВНЗ, ПТНЗ); індустрія туризму: турфірми, транспортні підприємства, підприємства з виготовлення товарів;  індустрія розваг: установи культури і мистецтва, дискотеки, ігротеки, виставки, ярмарки. установи клубного типу.

Особливості виробництва, ресурсів, ринку соціально-культурної сфери:

  • у сукупному продукті відносно високою є питома вага суспільних благ;
  • створюється безліч нематеріальних благ, характерною особливістю яких є унікальність; більшість з нх нездатне до зберігання, транспортування та перепродажу
  • у структурі ресурсів переважає «людський капітал».
  • неповнота і асиметрія інформації про споживчі властивості послуг.
  • попит на ряд послуг не відповідає їх реальній споживної вартості.
  • послуги можуть надаватися в межах домашнього господарства
  • характерною є природна монополія.
  • досить велике місце займає некомерційний сектор

Індустрія розваг та підприємницька діяльності в сфері культури і дозвілля: розваги спортивні, пляжні, культурні, ігрові; індивідуальні, групові, масові; для дітей і дорослих; для чоловіків і жінок; для неодружених і сімейних.

Основні функції індустрії розваг: створення настрою, виховання і розвиток особистості, відтворення робочої сили, виробнича, дохідна функції, функція зайнятості, збільшення людського капіталу.

У світовій практиці до індустрії розваг відносять:

  • підприємства, діяльність яких пов’язана з задоволенням потреб людини в розвагах: цирки, зоопарки, атракціони, ігротеки, парки відпочинку та ін.;
  • видовищні підприємства: театри, кінотеатри, ізостудії, філармонії, оркестри, ансамблі, мюзик-холи, художні та музичні колективи;
  • спортивні установи: катки, манежі, зали, клуби;
  • установи, де залучення до культурних цінностей супроводжується розвагою: музеї, виставки, клуби, Інтернет-центри;
  • підприємства, що забезпечують розваги у формі допоміжної або побічної діяльності: готелі, підприємства туризму, зони відпочинку, історичні пам’ятки;
  • підприємства промисловості, що випускають відповідне обладнання та інвентар, товари рекреаційного призначення.

Потреби в розвагах пов’язані з життєвим циклом людини, з річним, місячним, тижневим і добовим циклами. Розваги комбінуються з іншими заняттями: відпочинок + розвага; спорт + розвага; навчання + розвага.

ВИДИ ВЛАСНОСТІ: державна (комунальна) власність: національні, міські парки, стадіони, пляжі; комерційний сектор: атракціони, приватні клуби, тематичні парки; некомерційний сектор: клуби етнокультурної спрямованості, армійські, студентські, релігійні організації, організації, що розробляють розважальні програми для спеціальних груп населення.

Клубна діяльність. Клуби виконують соціально-психологічну, пізнавальну, організаційну, розважальну, рекреаційну функції. Цілі клубної діяльності: розвиток соціальної активності і творчих здібностей особистості, підвищення культурного рівня, спілкування за інтересами, відпочинок. Розрізняються комплексні і спеціалізовані клуби: у комплексних клубах задовольняється широке коло інтересів; у спеціалізованих – однотипні інтереси: культурно-просвітницькі, фізкультурно-оздоровчі, екологічні, технічної творчості, відпочинку, спілкування і т.д. Як правило, чим менше населений пункт, тим вище комплексність клубу.

Приватні клуби комерційного характеру. Членство в клубі платне (вступний внесок та щорічні членські внески). Чим більш елітний клуб, тим вище внески. Не елітні клуби побудовані на демократичній основі. Члени клубу можуть збиратися для світського, професійного і дружнього спілкування. Елітні клуби встановлюють чергу охочих отримати членство в клубі, з’ясовують родовід і т.п. (White’s, Boodle’s, St.James’s – джентльменські клуби Лондона).

Міські комерційні клуби: професійні, елітарні, спортивні, обідні, університетські, військові, товариські, корпоративні.

Форми і методи реалізації послуг у сфері культури. Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній та аматорській основі і в порядку, визначеному законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Продукування і реалізацію культурних послуг здійснюють:

  • заклади культури (клуби, бібліотеки, музеї, парки, центри відпочинку)
  • виставкові зали; театрально-видовищні організації (театри, концертні організації, цирки)
  • заклади позашкільної естетичної освіти (музичні, художні, хореографічні, мистецькі школи,)
  • заклади освіти (консерваторії, університети, академії, коледжі культури і мистецтв тощо)
  • кіномережа (кінотеатри, кіноустановки, відеотеки); бази і контори прокату
  • кіностудії; видавництва; редакції газет і журналів; радіо-, телестудії, студії звукозапису
  • спеціалізовані реставраційні підприємства і майстерні; підприємства народних художніх промислів
  • підприємства з виробництва музичних інструментів, світло – і звукотехніки, спеціалізованого технологічного обладнання.

Особливості послуг у сфері культури: неможливість придбати їх про запас (концерти, циркові програми неможливо зберігати на складі); неможливість переміщувати (зіграний на різних сценах і різними акторськими групами спектакль щоразу є окремим продуктом).

Класифікація нематеріальних послуг сфери культури за функціональними особливостями

  • послуги, що безпосередньо виконують культурну функцію: послуги, які надають актори, читці, музиканти, співаки під час концертів, шоу, спектаклів, лекцій, екскурсій; послуги, які надають диригенти, балетмейстери, хормейстери, режисери та ін.
  • послуги, що виконують функцію «поширювального механізму»: видача книг в бібліотеках, показ фільмів у кінотеатрах, прокат відеокасет, театральних костюмів і реквізиту, продаж предметів художнього мистецтва: картин, скульптур, антикваріату, виробів народних промислів і сувенірів, книг.

Матеріальні послуги за функціональним призначенням поділяють на: виробничі засоби культури – продукти організацій культури і мистецтва, за допомогою яких інші заклади або творчі працівники мають змогу створювати свої продукти (фарби, пензель, мольберт, гримувальні засоби, театральна бутафорія, реквізит, театральні костюми, музичні інструменти, поліграфічна техніка та ін.); інформаційні засоби культури – продукти, за допомогою яких споживач задовольняє різні культурні потреби (аудіо-, відеотехніка та ін., різноманітні засоби масових комунікацій).

З огляду на функції організацій культури і мистецтва, послуги класифікують на такі групи: 

  • культурно-професійна освіта (діяльність архівів, бібліотек, лекторіїв, освітня діяльність спеціальних навчальних закладів, окремі види пізнавального туризму щодо надання відповідних культурних послуг
  • художня творчість (діяльність закладів мистецтва: театрів, концертних організацій, філармоній, цирків; діяльність закладів мистецтва: театрів, концертних організацій, філармоній, цирків; діяльність професійних художників, скульпторів, майстрів художніх народних промислів; аматорська творчість щодо надання відповідних культурних послуг.

Підприємницька діяльність в установах культури комунальної власності

Установи культури є неприбутковим сектором суспільної структури, який потребує матеріальної підтримки інших секторів. Перехід держави на ринкові умови та економічна нестабільність, призвели до різкого зменшення  фінансування установ культури і поставили їх перед проблемою виживання.

ДЖЕРЕЛА ПОЗАБЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ

  • зовнішні, що залучаються з боку благодійницьких організацій, спонсорської допомоги тощо
  • внутрішні, що здійснюють поповнення бюджету за рахунок власних можливостей, в т.ч. завдяки платним послугам, які надаються установами культури.

Благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у наданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної благодійної допомоги. Форми благодійництва: меценатство – добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та ін. підтримці набувачів благодійної допомоги; спонсорство – добровільна прибуткова участь фізичних осіб у матеріальній підтримці і благодійній діяльності з метою популяризації винятково свого імені (назви), торгової марки.

Організації до яких може звернутися установа культури за допомогою: органи державного управління, заклади сфери виробництва, фінансів, торгівлі, банки, театри, громадські організації.

ФАНДРЕЙЗИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ. Фандрейзинг (fund-raising) складається із  двох  слів,  перше – це фінансування, вкладання коштів у цінні папери, а  друге – підвищення, вирощування.
Вміння підвищувати (збільшувати) власне фінансування або вміння “вирощувати” гроші.

Етапи фандрейзингу:

ІДЕНТИФІКАЦІЯ – процес визначення потенційних джерел фінансування. Для проведення ідентифікації необхідно визначити: за рахунок чого можна поповнити бюджет установи культури; які види допомоги; коло тих, хто може допомагати. За рахунок чого можна поповнити бюджет? За рахунок: коштів фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземних, коштів, одержаних установами культури від господарської діяльності, надання платних послуг, пожертвувань та інших джерел, не заборонених законодавством.

Які види допомоги може отримати установа культури?

  • гроші;
  • технічні засоби
  • інформацію, консультації
  • програмне забезпечення;
  • послуги;
  • меблі;
  • будівельні матеріали;
  • знижки тощо

СТРАТЕГІЯ – комплекс заходів з популяризації установи культури та її проектів, планування тактики  залучення додаткових ресурсів. Складовими цього етапу є: робота зі створення  іміджу й рекламна кампанія, планування тактики залучення засобів та розробка тактики залучення додаткових ресурсів.

Робота зі створення  іміджу й рекламна кампанія, планування тактики залучення засобів це:

  • імідж, фірмовий стиль;
  • виставки, рекламні заходи, шоу, ярмарки, ювілеї, звукові рекламні записи , веб-сторінки в Інтернеті;
  • інформаційні матеріали: буклети, проспекти, листівки, путівники, звіти для населення, які впливають на імідж;
  • зв’язки із засобами масової інформації.

Розробка тактики залучення додаткових ресурсів передбачає:

  • вивчення законів та норм, що регулюють різні види внесків;
  • формулювання проблеми, яку вирішує конкретний проект, а також пов’язаних з цим проблем;
  • складання переліку необхідних для проекту ресурсів; визначення методів залучення коштів;
  • формулювання аргументів на користь фінансування вашого проекту;
  • визначення пільг, послуг, можливостей які будуть запропоновані спонсорам.

РОЗВИТОК – підготовка  донорів і попередня робота з ними. На цьому етапі відбувається навчання персоналу; формування комплекту матеріалів про заклад культури та збір інформації про спонсора.

Підготовка персоналу передбачає:

  • створення ініціативної групи;
  • навчання персоналу;
  • формування позитивної організаційної фандрейзингової культури;
  • розподіл обов’язків

Комплект матеріалів про установукультури містить:

  • інформаційні матеріали про установу та проект, що потребує фінансування;
  • лист-звернення;
  • опис порядку та методики пожертвування;
  • інші матеріали, що рекламують установу культури

Збір інформації про спонсорів регіону здійснюється за допомогою

  • статистичних даних про місцевий бізнес;
  • вивчення інформації про тих, хто займається благодійністю, на які цілі вони жертвували кошти;
  • ознайомлення з публікаціями в пресі, перегляду теле- і радіопередач;
  • відвідування публічних виступів потенційних донорів;
  • вивчення тенденцій розвитку тієї чи іншої комерційної структури.

КЛОПОТАННЯбезпосереднє прохання допомоги та її одержання. На даному етапі відбувається переконання донора у вигідності надання  допомоги (гарна аргументація є вирішальною  для ухвалення рішення про допомогу). Від чіткості й конкретності пропонованої мети фінансової підтримки  залежить рішення про їхнє виділення. Звернення  за допомогою може бути  при безпосередній бесіді з донором, а може бути в письмовому вигляді. Найпоширенішим є лист-звернення.

ОПІКУНСТВО – подяка спонсорам і залучення їх до нових пожертвувань у майбутньому. Формами подяки є листи-подяки, статті в газетах, перелік спонсорів, розміщення списку спонсорів на сайті.