«І ВИШИТЕ МОЄ ЖИТТЯ…»

Світлій пам’яті Григорія Олексійовича Кисіля

 

2 січня 2017 року на вісімдесят першому році пішов з життя заслужений майстер народної творчості України, викладачГадяцького коледжу культури і мистецтв ім. І.П. Котляревського

Григорій Олексійович Кисіль

Кисіль copy

Народився Григорій Олексійович 1 лютого 1936 року в с. Великий Бакай Решетилівського району на Полтавщині. Його батьки – прості селяни помічали, розуміли і підтримували у хлопчика вогник потягу до чогось красивого у житті і природі, до малювання.

Дитинство Григорія Кисіля  припало на воєнні та повоєнні роки. Сільське життя, народні традиції, чудові краєвиди природи рідного Полтавського краю залишили глибокий слід у його душі, вплинули на його творче життя, на долю.

«Зимовий вечір – пригадує Григорій Олексійович свої дитячі шкільні роки кінця повоєнних сорокових років, –  у нашій хаті тепло й затишно. Долівка встелена соломою. На стінах ікони у вишитих рушниках. Ми з татом сидимо на стільчиках за круглим дерев’яним столиком, що стоїть посеред хати. Над нами висить, підвішена до сволока, гасова лампа з абажуром. Мама сидить на лаві за прядкою. Прядка тихо шелестить (сьогодні ця прядка у моїй міській квартирі як пам’ять про мамині невтомні руки). Тато щось шевцює, а я читаю вголос «Катерину» Тараса Шевченка. Мама втирає сльозу, а тато тихо мовить: «Дивись, який то був мудрий чоловік, що так гарно написав».

«А ще пригадую літо. Коло хати під вікнами у квітнику стоять два вулики- дуплянки. Тихо гудуть бджоли. До Зелених свят мама білить около хати і тихо співає: «За Сибіром сонце сходить – хлопці не зівайте, ви на мене Кармелюка всю надію майте», – а потім – «Ой горе тій чайці, чаєчьці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі…».

Початкову школу Григорій Кисіль закінчив у своєму селі. Єдиним учителем малювання у моєму житті був учитель цієї школи Іван Малюта. Семирічку – у сусідньому селі Глибока Балка, десятирічку – у Решетилівці. Вищу освіту здобув у Харківському інституті культури. По закінченні інституту в 1958 році за призначенням поїхав на роботу в Західну Україну.

Три роки працював директором районного Будинку культури у древньому місті Снятин Івано-Франківської області. За ці роки на клубній сцені було поставлено оперу «Запорожець за Дунаєм», вистави «Наталка Полтавка» та «Назар Стодоля». Потім п’ять років Григорій Олексійович працював вихователем, старшим вихователем та вчителем малювання і креслення в Снятинській школі-інтернаті. У 1966 році перейшов на роботу у Снятинське культосвітнє училище. Викладав клубознавство та наочну агітацію. Згодом це училище було переведено до м.Калуш.

З Калуша у 1977 році Григорій Олексійович повернувся на рідну Полтавщину у м. Гадяч. З того часу працював викладачем декоративно-прикладного мистецтва Гадяцького училища культури ім. І.П.Котляревського. Стаж його педагогічної діяльності – 54 роки. Мав педагогічне звання «викладач-методист». Нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти України». 2003р. Міністерством культури і туризму України нагороджений Почесною відзнакою «За досягнення в розвитку культури і мистецтва». У 2006 році указом Президента України йому було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». 2007 року разом зі своєю донькою Іриною стали лауреатами обласної премії ім. Панаса Мирного за художні розробки – схеми та вишиті портрети видатних людей Полтавщини. У 2014 році Григорій Кисіль став лауреатом літературно-мистецької премії ім. Олени Пчілки.

В 1993 році за ініціативою Кисіля Г.О. в Гадяцькому училищі культури було відкрито мистецьку спеціальність «Декоративно-прикладне мистецтво». То були перші роки становлення української незалежної держави. На переконання Григорія Кисіля навчання студентів народному мистецтву – це не лише навчання їх певного виду декоративно-прикладної творчості, це перш за все виховання на засадах народної естетики національно свідомої особистості. Відродження, збереження і подальший розвиток народного декоративно – прикладного мистецтва він вважав справою свого життя, сенсом своєї викладацької та творчої діяльності.

З 1981 року співпрацював з журналами «Жінка» та «Україна». На сторінках цих видань надруковано більше 70 творчих робіт митця – художніх розробок-схем для вишивання в техніці «хрестик». Це – ікони, релігійні композиції, портрети видатних людей України, орнаменти, шрифтові та тематичні композиції. За цими схемами вишиває вся Україна і не тільки. Про це свідчать сотні листів до нього від Вдячних вишивальниць.

Дуже радів Григорій Олексійович, що дружина, діти і внучка кохаються у вишивці. Відтворюють на полотні його художню працю. Був щасливий з того, що його доньки розділяють батькові переконання та мистецькі уподобання і працюють поруч з ним викладачами декоративно-прикладного мистецтва.

В Полтавському видавництві «Дивосвіт» вийшли друком  чотири альбоми Григорія Кисіля із серії «Українська вишивка». Це – «Орнаменти,шрифти, тематичні композиції» (2005), «Портрети видатних людей Полтавщини» (2007), «Ікони. Релігійні композиції» ( 2008), «Портрети Тараса Шевченка» (2014),  присвячений 200-річному ювілею поета, художника, українського генія і пророка Тараса Шевченка. Для нього, говорив Григорій Кисіль: «Тарас Шевченко – це Святе Письмо, мій світоч. Він – сьогоднішній. Його слово – віще.»

Наслідуючи приклад своєї славної землячки, талановитої письменниці, вченого, етнографа Олени Пчілки, яка у свій час видала декілька альбомів «Українські узори», Григорій Кисіль підготував до друку свій пʼятий альбом «Українська вишивка. Узори». В ньому подано узори рушників, сорочок, декоративно-орнаментальних, тематичних композицій та шрифтів.

«Вишивка буде вічно з нами, доки ми будемо нацією. Це – наш національний символ, наш оберіг. Будьмо гідні цього. Бережімо, шануймо наше одвічне народне мистецтво – українську вишивку. Тож, вишиваймо на втіху собі і на радість людям» – це посилання до нас справжнього українця, великого митця, щедрої на добро і красу людини Григорія Олексійовича Кисіля.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.