МОЛОДЬ ОБГОВОРЮЄ БОЛЮЧІ ПАРАЛЕЛІ МИНУЛОГО Й СЬОГОДЕННЯ
Настя БОЙКО (2 ВТЗ):
1 грудня в актовій залі відбувся перегляд кінострічки “Поводир” Олеся Саніна. Це добре, що Валентина Іванівна й Галина Григорівна відновили таку традицію. Вона потрібна для розвитку мислення студентів, а до того ж, відволікає від стресових ситуацій, незважаючи на те, що події, зображені у стрічці «Поводир», дуже непрості.
Викладачі влучно підібрали тематику фільму для кінолекторію, адже він якнайповніше перегукується із сьогоденням. Багато хто з відвідувачів навіть плакав, а після перегляду було важко розмовляти.
Цей фільм знімає «рожеві окуляри» і показує жорстоку долю українського народу.
Ми хочемо, щоб і надалі проводилися такі заходи у стінах нашого коледжу.
Валентина Семенівна ГОРОШКО:
В актовій залі Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв особлива атмосфера. Після тривалих карантинних обмежень відновив роботу кінолекторій. Дивимося культовий фільм Олеся Саніна «Поводир» – сучасне українське кіно. Пам’ятаю, після першого перегляду в цій же залі декілька років тому думала, що більше не зможу і не захочу занурюватися в цей жах і морок. Але уявити не могла, які асоціації виникатимуть під час повторного перегляду майже з кожним новим кадром. Якщо зразу після виходу фільму дехто з критиків говорив про його міфологізацію, ніби намагаючись згладити «гострі кути», то зараз завіса впала. Здається, що Санін створив фільм на перспективу. «І жах, і кров, і смерть, і відчай, І клекіт хижої орди» – це про Україну 30-х років, замордованих селян, померлих від голоду дітей, розстріляних кобзарів чи про дев’ять місяців зими в Україні 2022 року, загиблих, розтерзаних і замордованих дорослих і дітей? А по той бік – ті ж лозунги і ненависть. І навіть соняшники, що з’явилися в останніх кадрах фільму, такі ж самі, як і наші в цьому році: залишилися зимувати, чорні і сумні. Але «квіти завжди повертаються до сонця, бо мають очі. Вони вірять, що світанок настане». Дякуємо Галині Григорівні Сидоренко і Валентині Іванівні Криворучко за змістовний і цікавий вечір.
Єва КНИРША (1 ВТЗ):
Моє знайомство з українським кінематографом розпочалося саме на сьогоднішньому кінолекторії. Переглянутий фільм “Поводир” дійсно вразив мене, насамперед своєю моральною глибиною, адже дивитися було складно не через заплутаний сюжет чи незрозумілість, а через біль, жаль, страх, переживання, що супроводжують глядача майже з початку фільму. Приголомшила реалістичність, заглибленість, паралелі, кількість деталей, зображення героїв, їх доля та пріоритети.
Також хотіла відмітити, що мене приємно дивувало ставлення Івана Кочерги до головного героя (Пітера), адже неабияку людяність проявив кобзар, взявши до себе в поводирі осиротілого хлопчика та в подальшому захищаючи його від “Москви” та її послідовників у Харкові. Під кінець твору, навіть маючи можливість виїхати, Пітер жив думкою про бандуристів, про “тата”, про те, щоб принести йому “душу”, і цей момент є для мене одним з найважливіших та вражаючих у фільмі. Нарівні із ним, звичайно, зображення вільності та непокірності кобзарів, їх любов до правди та бажання її донести, зображення владності російської мови та безжального режиму.
Загалом цей фільм викликав багато емоцій, почуттів, і я впевнена, що не було жодної людини, яка б не відчула його сили. Так, на початку, сцена з потягом просто вражає своєю динамікою та реалістичністю, а під кінець ця ж картина привела мене до слізного болю. Неможливо було не хвилюватись, неможливо було не відчувати вплив того, що відбувається на екрані.
Гадаю, що кожен міг би додати ще дуже і дуже багато про враження та думки, спричинені фільмом, а для себе я відзначила також мотивацію для вивчення українського, а не лише зарубіжного кінематографу.
Ще хотілось би додати декілька слів про “підведення” студентів до фільму, що, як на мене, було важливо, адже просто “дивитись” замало. Також дуже цікаво було дізнатись про історію створення фільму, усі нюанси акторського складу, режисера Олеся Саніна. Як на мене, після такого “екскурсу” дивитися фільм було ще цікавіше, адже з самого початку хотілось помітити і відмітити для себе усі ці деталі.
Щиро дякуючи викладачам нашого коледжу Валентині Іванівні та Галині Григорівні за такий захід! Хотіла би сказати, що у вихорі студентського життя важко знайти час на перегляд фільмів, а такі кінолекторії дозволяють оцінити не лише фільм, а й враження людей навколо, обговорити думки й поділитись враженнями, що дуже важливо. Тож вважаю, що було б добре проводити більше подібних заходів у коледжі.
Оля ДОРОШЕНКО (4 ВТЗ):
Під час перегляду цього фільму мене не покидало відчуття жаху та скорботи. Події, зображені в цій стрічці, дуже болісно показують всі страждання, через які довелося пройти українському народові. Мене дуже вразив Олесь Санін як режисер. Він зобразив такі деталі та символи, які не можуть не дивувати. Окремо увагу хочеться приділити паралелям із сьогоденням. Я вкотре впевнилася, що історія циклічна, і все повторюється… А прикладом цьому є війна з росією. Настільки боляче сприймати цю стрічку, яка зображує 30-і роки, і розуміти, що сьогодні наш народ так само винищують. «Поводир» змушує замислитися про свій національний код та історію. Я вважаю, кожен має його подивитися та змотивувати себе, щоб гідно носити звання українця.
Хочемо висловити вдячність організаторам Криворучко Валентині Іванівні та Сидоренко Галині Григорівні за можливість доторкнутися душею до такого проникливого сюжету.
Наталія МИКИТЧЕНКО (4НПМ):
Сильно. Вражаюче. Страшно. І ще не одним словом можна описати цю унікальну картину Олеся Саніна. Тяжко передати свої враження від фільму, коли перегляд змушує мовчати протягом всього наступного часу. Коли сльози не висихають годинами. Коли серце болить від усвідомлення тяжкої долі українського народу. Мені б хотілося, щоб кожен свідомий громадянин нашої держави звернув свою увагу на цей фільм і відчув кожну метафору, кожен знак. Ми маємо пам’ятати своє минуле для того, щоб забезпечити нашим дітям щасливе майбутнє.
Анастасія БРІЛЕВСЬКА (1ВТЗ):
Цей фільм викликав у мене багато емоцій. Сумно розуміти, що ці події відбувалися насправді. Режисер зумів майстерно створити фільм, актори змогли передати всі ті емоції, які мали б відчувати їхні герої. Це просто неймовірний фільм! Раджу його подивися кожному.
Настя ПЛАХОТНИК (2ВТЗ,11):
Дуже цікавий інтелектуальний захід. Дивлячись фільм, глибоко осмислюєш всі паралелі подій минулого й теперішнього часів: кобзарі перед розстрілом співають, так само, як і наші захисники співали в Азовсталі…
Ольга Олександрівна ЖИТЧЕНКО:
Кінострічка Олеся Саніна «Поводир» – це приклад незламності українців в усі історичні часи: як в період сталінських репресій, так і сьогодні російська диктаторська влада намагається безжально знищити нашу національну культуру, наш український народ, наш дух. «Поводир» – це не просто назва фільму, це провідник в нашу історію, це дзеркало нинішніх страшних подій в Україні. І це дороговказ для нащадків, приклад мужності, відданості, самопожертви, незламності. Проведення викладачами Галиною Григорівною та Валентиною Іванівною кінолекторію за таким сильним фільмом дало змогу побачити відлуння подій минулого у нинішній війні, надихнутися силою свободолюбивого духу. Такі заходи дійсно потрібні, особливо молоді, щоб вона розуміла, в чому сутність української душі і навчалася «дивитися серцем».
ВІД ОРГАНІЗАТОРІВ КІНОЛЕКТОРІЮ:
А завершити нашу зустріч хочемо неймовірним фактом: ТИСЯЧУ років (і ми не перебільшуємо!) стоїть у Києві храм Святої Софії. Якщо хто був там, то бачив мозаїчне зображення Богоматері Оранти. Над цим зображенням викарбувано такі пророчі слова: Вона не похитнеться, вона вистоїть, Господь допоможе їй вистояти на світанку дня.
Крізь тисячу років минуле промовляє до нас, сьогоднішніх українців: Україна не похитнеться, Україна вистоїть, Господь допоможе їй вистояти на світанку дня – нової ери нашої історії!!!
